Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Ми відходимо від репортерів і сідаємо в фургон, який везе нас до ракети. Ракета стоїть як величезний моноліт, заповіт стійкості людства. Так, я полечу на ньому.

Звичайно, є ймовірність, що ми сьогодні не полетимо. Запуски постійно відкладаються. Несправний провід. Погода. Людина з бомбою… Нам, можливо, доведеться пережити все це завтра знову. Я була у центрі контролю досить часто, коли нам доводилося це робити.

Коли ми виходимо з фургона, нас чекають технічні працівники — біля ліфта, що веде до капсули. Терразас зупиняє мене рукою, покладеною на руку і вказує наверх.

Я відкидаюся назад, це єдиний спосіб подивитися вгору. Звук мого дихання перегукується від боків мого шолома. Артеміда-9 парує на ранковому сонці, як живий звір. Інтелектуально я знаю, що це переохолоджений кисень, але… Боже мій, вона прекрасна.

Коли я оглядаюсь вниз, Террасас все ще дивиться вгору, як і Лебуржуа. Обидва чоловіки посміхаються, коли ми нарешті закінчуємо дивитися, як туристи, і заходимо в ліфт. Коли ми їдемо вгору, він гримить і вібрує, і величезні прерії Канзасу розходяться біля наших ніг.

Не кажучи нічого, я зупиняюся на площадці, перш ніж залізти в капсулу. Ми всі зупиняємося. Всередині вікна дивляться прямо вгору. Це буде мій останній погляд на Землю, поки я опинюся у космосі.

Високе, прозоре срібло неба лежить над Землею, як ковдра. На відстані пара Т-38 кружляє по периметру МАС, щоб не допустити перешкод для польоту. Колись нам довелося затримати запуск, тому що якийсь турист вирішив політати літаком, щоб стерігати за запуском з повітря.

Після надто короткої зими з ледь присипаним снігом трави просто почали зеленіти. Плямистий рожевий килим на вітрі, коли ранні польові квіти вітають світанок.

Я вдихаю, ніби я востаннє могла вдихнути аромат Землі, але все, що я отримую, — трохи більше кисневого консерванту. Я обертаюся обличчям до нашої ракети, однією рукавичкою торкаючись її поверхні. Терразас опускається на коліна і повзе всередину.

Я даю йому час влаштуватися, тоді моя черга. Я буду посередині під час зльоту. У Лебуржуа буде місце ліворуч, традиційно для командира місії. Сидіння притягує мене, ноги піднімаються в повітря. Техніки затягують ремінці, які будуть міцно тримати мене на місці, коли ми злетимо, і перекидають мій кисневий шланг на корабельне джерело.

Кисень все ще має металевий присмак, але менш олов'яний, ніж маленький переносний балон. Але це може бути моя фантазія.

Лебуржуа влаштовується, і тоді у мій світ повертається звук, поки наші комутаційні з'єднання фіксуються.

Лебуржуа повідомляє:

— Канзас, Артеміда-9. Ми в положенні.

Голос Паркера тремтить мені у вухо з його місця в CAPCOM.

— Позиція підтверджена. Ласкаво просимо на борт.

Люк закривається, обрізаючи останній погляд на Землю. Все, що я бачу зараз, — сріблясте небо над нами. У всіх нас є контрольні поцедури, через які я проходжу, і я переконуюсь, що всі датчики та перемикачі, за які я відповідаю, знаходяться в правильному положенні. Для подорожі вгору мені доведеться зробити дуже мало. Я пасажир, пілот — Лебуржуа. Навіть це здебільшого фікція, тому що йому потрібно буде взяти керування, перш ніж ми опинимось у космосі, лише якщо щось піде не так.

І навіть тоді перелік допустимих помилок короткий. Коли ми вийдемо на орбіту, у нас буде лише дві години, щоб підготуватися до переходу до трансмісячної орбіти. В теорії. Все, що ми можемо зробити зараз, це підготуватися до TLI, яка дасть нам час, і саме тому ми практикували це, поки не змогли зробити контрольні процедури майже автоматично.

Існує думка про те, що коли ноги над головою, це змушує мочитися. У жодному прес-релізі про це не пишуть, але кожен астронавт про це знає.

Чоловіки мають складні презервативи та витягують їх. У мене памперс.

За дві години нашого тригодинного очікування я використовую його, впевнена, що сеча переповнить його, вийде за край і пошириться по задній частині мого костюма. Це не так, але мене захоплює гламур того, що я космонавт.

І тоді якимось чином ми опиняємося за шість хвилин до запуску. Я переглядаю свій контрольний список четвертий чи п'ятий раз, впевнена, що щось пропустила. Поза нашою крихітною капсулою мою родину вивели на дах МAC для спостереження за запуском.

Перш ніж мене призначили на місію, я думала, що це просто для того, щоб надати родині вражаючий вид. Я думала так, аж поки мене не попросили вибрати супроводжуючого для родини з числа космонавтів. Дружина Бенкоскі одного разу пожартувала про це — супровід вдівства. — Наші сім'ї були на даху, ізольовані від преси, тому що якщо щось піде не так…

Отже якби ми загинули під час запуску, МAC мав би контроль над ними. Засоби масової інформації не отримають жодної світлини моменту скорботи.

Ми прогнозували появу тріумфу.

Голос Паркера затремтів у вусі.

— Йорк. Інженерний стіл говорить, щоб ви згадали послідовність простих чисел.

Інженерний стіл. Він не міг сказати — ваш чоловік, — або просто дати Натаніелю хвилинку на розмову зі мною? З іншого боку, в цей момент Натаніель повинен мати можливість почути мене.

— Будь ласка, подякуйте інженерному та скажіть, що я продовжуватиму роботу над своєю теоремою щодо подільності, коли ми повернемось. Включаючи успішний запуск ракети.

— Повідомлення підтверджено. — І без паузи він повернувся до технічного жаргону.

— Тест двигуна — Запуск.

Корабель здригається і вібрує у своїх затискачах. Під нами повертаються два масивні двигуни Сіріус, щоб перевірити їх діапазон руху. Нам сказали, що цього слід очікувати, але вони не змогли імітувати на стимуляторі момент, коли двигуни вперше отримують потужність.

— Мінус