Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

цій картині — оточена лісом живописна долина. Посеред долини — річка, на її ближньому березі — селище й поля уздовж дороги, на протилежному боці ростуть їстівні каштани та інші плодові дерева. Дорога в’юниться вподовж гірських закрутів вгору й угору, до «гірського висілка». Дрімуча лісова хаща на височині замикає видноколо.

Ретельно, поглядаючи то у вікно класу, що виходило на гори, то у вікно за коридором, що виходило на річку, я намалював спочатку сад, тоді змішаний ліс, потім зарості густо-зеленого кипарисовика, гайок криптомерій і, врешті-решт, первісну хащу, яка розкинулася на височині.

Високо в небі, над лісом і долиною я намалював оповиту хмарами велетку й велетня з дитину завбільшки. У велетки довге волосся, розсипане по плечах і спині, вона в просторому кімоно, довгому, аж по сховані у хмарах кісточки. Я б міг навіть назвати її на ім’я. Осікоме, Відлюдниця. Це ім’я велетки я чув у бабусиних казках.

Чоловік був набагато менший за Осікоме, Відлюдницю, він одягнений по-самурайському, в руці його — довжелезна рушниця. І про нього оповідають казки, але він залишив невитравний слід і в справжній історії села.

Це — Мейске Камеї.

Малюючи цю картину, я знав, що в схожих на міфи казках села в лісовій долині та оповідях, де казка мішалася з історією, Осікоме та Мейске Камеї не стоять поруч в одному часовому відтинку. Чому ж я все-таки звів їх докупи? Я конче потребував на картині цих двох — величезної жінки й чоловіка при ній, наче дитина. Я завважив, що в казках мого рідного села, що їх оповідала мені бабуся, завжди існує саме така пара героїв, жінка й чоловік, часом пліч-о-пліч, а іноді — й нарізно в часі. Я вбачав у цьому свою закономірність.

Тож зміст, який вчитель вклав у оповиті хмарами постаті імператора та імператриці в високості на власній «картині світу», я переосмислив стосовно нашого села. І передав той зміст через них — жінку, схожу на Осікоме, та чоловіка, схожого на Мейске Камеї. За часів Осікоме в селищі, звичайно, були чоловіки, гідні стати їй за пару. Та й на схилі сьогунату, за часів Мейске Камеї, що багато встиг чого зробити за своє коротке життя, була жінка, достойна Мейске-сана; вона діяла разом із ним, точнісінько так, як колись Осікоме.

3

Відтворюючи від самого початку безліч разів чуті від бабусі історії нашого лісового селища, щоб записати ті з них, де виступає Відлюдниця, Осікоме, та сама, що править мені за взірець «М» серед численних пар героїв, які я позначив поєднанням літер М/Т, я згадую: Осікоме, коли владарювала, віддала всі сили й знання, аби селище перебороло лихоліття важких днів зубожіння та занепаду після довгих щасливих років добробуту й розквіту відразу по його заснуванні.

Та коли я вперше почув розповіді про Осікоме, мені здалося: в нещасливі для села часи її правування, навпаки, спричинилося до того, що життя селян стало ще нестерпнішим і зайшло в глухий кут.

Серед іншого, Осікоме запровадила реформу, за якою мешканців селища позбавили власних землі, осель, навіть родин, перемішали це все жужмом, а тоді утворили нові поля, нові оселі й нові родини. Людям довелося жити з сім’ями та обробляти поля, ще вчора чужі.

Довелося не тільки позбутися власних полів та хатин, а й розлучитися з рідними та близькими.

Тоді моя дитяча душа сприймала Осікоме як жорстоку велетку, що силоміць нав’язала такі нелюдські нововведення. Тож не дивина, що пізніше, коли я натрапив на запис імені «Осікоме» ієрогліфами «велетка-страхолюд», це видалося мені цілком справедливим і доречним.

Але бабуся оповідала про Осікоме з глибокою шанобою та співчуттям. Адже коли Осікоме взялася відповідати за польові роботи та життя всього нашого села, воно вже оддавна зубожіло, люди бідували. Бо після його заснування минули довгі роки, тому навіть земля на полях втомилася та занепала. Осікоме ж заповзялася її відродити.

Наступної по реформі весни тямовиті юнаки, аби допомогти Осікоме в перебудові селища, запропонували дотепний і водночас химерний план, який мав здійснитися у першу ніч повного місяця. Тут, якщо знову вдатися до знаку М/Т, ці юнаки, чи, як їх називали в селищі, «молодий люд», стали для Осікоме ніби Мейске-саном у багатьох особах. Вони завели Осікоме до пагорба Покари за гріхи, що височів серед просторих заливних рисових полів униз по річці, за мостом посеред долини. На пагорбі Покари за гріхи, де завжди влаштовувалися сільські змагання з боротьби сумо, «молодий люд», як казала бабуся, «бавився у забавку» з величезною нагою Осікоме.

І тоді до ланів повернулася здатність родити і плодоносити.

Я навіть бачив картину, де це намальовано.

До найменших подробиць відтворено там краєвид селища в долині, оточеній згори чорним лісом, при повному місяці. На пагорбі Покара за гріхи, наче зводиться ще один пагорб — біле тіло Відлюдниці, Осікоме, за яке чіпко тримаються парубки в червонрх оперізках — фундосі; одні вибираються на велетку, інші — сповзають із неї. Осікоме позирає зверху вниз, підперши щоку рукою; її потворне обличчя з витрішкуватими очима й величезним носом виповнює жвава, приязна ласка, гідна завзяття «молодого люду».

4

Таку роль Осікоме, таке її ставлення до селян і до всього селища я і хочу позначити літерою «М» знаку М/Т. Я користуюся літерою «М» як скороченням англійського слова «matriarch». Ось як тлумачить це слово мій підручний англо-японський словник: 1. Жінка — глава сім’ї або роду. 2. Правителька. Ці японські вирази нечасто зустрічаються в нашому повсякденні. Хіба що на «жінку — главу сім’ї» де-не-де ще натрапиш.

Те ж саме стосується й спорідненого слова «matriarchy»: 1. Система числення спорідненості по жіночій лінії, лад, де жінка — глава сім’ї. 2. Жіноче врядування або суспільство з таким урядуванням.

Звичайно, не кожна з тих, кого в казках селища я відношу до категорії «М», була, як Осікоме,