Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
У супроводі пажа з вінцем та двох розцяцькованих герольдів Філіп упевнено пройшов повз Марґариту й зупинився перед сусідньою ложею, прибраною знаменами із зображенням чорного орла на білому полі. Взяв з подушки золотий вінець і, вклякнувши на одне коліно, простягнув його світловолосій дівчині чотирнадцяти років. Та недовірливо поглянула на нього своїми великими карими очима, в яких застигло німе запитання, і в деякій розгубленості заморгала довгими віями. Філіп усміхнувся їй у відповідь і ствердно кивнув.
Найметикуватіша з матрон, що оточували дівчину, прийняла з Філіпових рук вінець і поклала його на біляву голівку обраниці.
Головний герольд нарешті схаменувся і, силкуючись перекричати гучні здравиці та шквал оплесків, хрипко заволав:
— Слава Анні Юлії Римській, королеві любові та краси!
Цим завершився перший день святкового турніру.
Розділ XXXVI
Королева любові та краси висуває претензії на ґалльський престол
Надвечір Памплона наче з глузду з’їхала. На вулицях та майданах столиці цілісіньку ніч не стихали веселощі — наварці натхненно святкували вісімнадцятиріччя своєї наслідної принцеси. Збуджені ратним видовищем і підігріті вином городяни — здебільшого ґалли за мовою, але кастильці за темпераментом, — розійшлися не на жарт. Вони не обмежувалися самими лише невинними забавами: то тут, то там знай доходило до рукоприкладства щодо осіб, запідозрених у симпатії до єзуїтів, а сотня зірвиголів розгромила і спалила дотла корчму, яку, на біду її господаря, чомусь уподобали лицарі Серця Ісусового. Як і в усіх країнах, де були сильні позиції єзуїтів, в Наварі, особливо серед представників третього стану, до них не залишався байдужим майже ніхто: одні вважали їх мало не за святих, інші — за пекельних вилупків, причому останніх була явна більшість. І цієї ночі настав їхній зоряний час. Коли вранці наступного дня королю доповіли про наслідки народних гулянь, бідний дон Александр аж за голову схопився.
А в королівському палаці пізно ввечері відбувся святковий бенкет на вшанування переможця турніру. До його початку Філіп встиг трохи відпочити, досхочу попаритись у лазні, тож коли по нього прийшов паж з королівським запрошенням, він уже почувався не таким змученим та розбитим, як попервах. А проте втома все ж давалася взнаки, і Філіп не отримав від цього бенкету ніякого задоволення. Наразі прагнув лише одного: чимшвидше відбути цю останню формальність, повернутися до себе, негайно вкластись у ліжко і проспати десять годин поспіль мертвим сном. Він так нетерпляче чекав на закінчення бенкету, що майже нічого не з’їв.
Сьогоднішні змагання відбили апетит також і в Марґарити. Вона взагалі не з’явилася до святкового столу, посилаючись на погане самопочуття. Філіп охоче повірив, що їй зараз дуже зле. Розуміли це й інші гості, дехто навіть подумки дорікав Філіпові за його неввічливість щодо хазяйки святкувань, проте більшість схилялася до думки, що Філіп зробив вдалий вибір. Кому ж, мовляв, як не імператорській доньці, чий рід править в Італії майже дев’ять сторіч, має належати вінець королеви любові та краси?
Сам Філіп був просто зачарований юною принцесою. Йому дуже сподобався її гнучкий хлоп’ячий розум, що поєднував у собі дитячу безпосередність із цілком дорослою розсудливістю і був геть-чисто позбавлений тієї специфічної жіночої практичності, яка часом викликала у Філіпа роздратування. В Анниній поведінці не було й натяку на якусь манірність, вона трималася з ним швидше як зі старшим товаришем, а не як з представником протилежної статі. Переважно їхня розмова точилася довкола нейтральних тем, а якщо й зачіпала стосунки чоловіків та жінок, то опосередковано. Так, скажімо, Анна спитала, кого з дам він хотів би бачити в її почті впродовж наступних чотирьох днів. Філіп із задоволенням назвав ім’я Бланки Кастильської, решту ж кандидатур залишив на Аннин розсуд, висловивши сподівання, що вони будуть гідною оправою для найкоштовнішої прикраси турніру — королеви любові та краси. Анна схвалила його вибір Бланки, з якимсь дивним виразом обличчя зауваживши, що в нього, мовляв, губа не з лопуцька, а потім пообіцяла, що в її оточенні каракатиць не буде — лише гарненькі дівчата.
Аннин батько, Авґуст XII, був приємно вражений Філіповим вибором і навіть не намагався приховати свого задоволення. Він висловлював щире (і, правду кажучи, дещо дилетантське) захоплення тим, як ефектно здолав Філіп того вискочку-єзуїта. Імператорів захват поділяла й переважна більшість присутніх, зокрема наварський король. Цей останній, хоч і дуже образився на Філіпа, що той не обрав королевою любові та краси Марґариту, все ж був вдячний йому за те, що через отримані пошкодження Хайме де Барейро не лише відсутній на сьогоднішньому банкеті, а взагалі не братиме участі в подальших змаганнях — і, отже, не здобуде ніяких призів.
Трохи згодом до Філіпа підійшов маршал-розпорядник турніру і спитався, чи має він намір відстоювати свій титул у завтрашніх групових змаганнях. Філіп ввічливо відмовився, пояснивши під добродушний регіт присутніх, що цілком підпав під чари своєї королеви і збирається, як вірний лицар, перебувати біля неї, щоб захищати її від посягань з боку можливих претендентів на його місце.
Потім Філіпові довелося виручати зі скрути ґрафа Шампанського. Як ми вже знаємо, в сутичці з Хайме де Барейро Тибальд забився і не був певен, що наступного дня зможе стати на чолі однієї з партій у загальному турнірі. Але й відмовлятися не наважувався, позаяк у лицарському середовищі такі ушкодження вважалися сущою дрібницею. Бачачи, як розгубився Тибальд, коли до нього попрямував маршал, Філіп негайно взяв слово й оголосив, що в почті королеви любові та краси, окрім дам і дівиць, мають бути й кавалери — хоча б для того, щоб дбати про вищезгаданих дам і дівиць.
Присутні визнали цю трохи кумедну вимогу, однак, цілком законною. З-посеред інших кандидатур у кавалери Філіп назвав ім’я Тибальда де Труа, який радо вхопився за його пропозицію. Відтак, за загальною згодою, ватажками двох супротивних партій було призначено Ернана де Шатоф’єра та Гуґо фон Кліпенштейна.
Із закінченням трапези
