Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

— Монсеньйоре! Лицар, що викликав вас, відмовився назвати своє справжнє ім’я, посилаючись на свою обітницю протягом п’яти років здійснювати ратні подвиги інкоґніто.

— Так он воно що! — сказав Філіп. — Отже, Родріґес — вигадане ім’я?

— Так, монсеньйоре. І в нас немає ніякої певності, що цей пан насправді посвячений лицар і має право змагатися з вами. Отож ви можете…

— Правила мені відомі, — перебив герольда Філіп. — Раз цей лицар склав обітницю, я не наполягатиму, щоб він порушив її, привселюдно назвавши своє ім’я. Я згоден переговорити з ним віч-на-віч.

Коли всі семеро лицарів вибрали собі супротивників, маршал-розпорядник звелів трохи почекати з початком поєдинків, а головний герольд пишномовно пояснив публіці, в чому причина затримки. Філіп і „Хуан Родріґес“ з’їхалися в центрі арени.

— Пане лицарю, — сказав Філіп. — Мене цілком задовольнить, якщо ви повідомите своє справжнє ім’я і якого ви роду. Даю слово честі, що нікому не розкрию вашого інкоґніто без вашої на те згоди.

У відповідь на ці традиційні слова „Хуан Родріґес“ мовчки підняв забрало.

— Овва! — не стримав враженого вигуку Філіп. — Родріґо де Ортеґаль! Виходить, гріш ціна запевненням вашого наступника, що ви перебуваєте під вартою, чекаючи на суд.

— Він не збрехав, — сухо відповів колишній прецептор. — Чотири дні тому я втік з-під арешту.

— Щоб узяти реванш?

— Так! — Його очі засяяли ненавистю. — Я вимагаю смертного поєдинку.

Філіп заперечно похитав головою:

— Я відмовляю вам, пане єзуїте. Ми будемо битися турнірною зброєю.

— Отже, ви злякалися?

Філіп кинув на Родріґо де Ортеґаля зневажливий погляд.

— Ви прагнете розсердити мене, сподіваючись, що в гніві я погоджуся на смертний поєдинок. Марні надії, пане, мені начхати на ваші образи. Я не дозволю вам зіпсувати свято кривавим побоїщем.

— Це ваше остаточне рішення? — спитав єзуїт.

— Так, остаточне.

— Ну що ж. Тоді мені не залишається нічого іншого, як привселюдно назвати вас боягузом.

Філіп зблід від гніву.

— У такому разі, я буду змушений повідомити маршалів, що не вважаю вас гідним битися зі мною. І тоді, якщо ви не скажете їм своє ім’я, вас із ганьбою проженуть з ристалища, а назветеся — заарештують, як злочинця.

Зітхнувши, колишній прецептор опустив забрало на обличчя.

— Наразі ваша взяла, монсеньйоре. Та стережіться, — в його голосі забриніли лиховісні нотки, — і міцніше тримаєтеся в сідлі. Якщо я зіб’ю вас, на пощаду не сподівайтеся. І нехай тоді мене арештовують, маґістрат ордену подбає про моє звільнення.

— Гаразд, пане єзуїте, я візьму ваше попередження до відома.

З цими словами Філіп приострожив коня й повернувся до свого шатра.

Він міцно тримався в сідлі. При першому ж зіткненні Родріґо де Ортеґаль звалився додолу.

— Ми ще зустрінемося, монсеньйоре, — простогнав єзуїт, коли Філіп проїздив повз нього.

— Надія вмирає останньою, — зверхньо посміхнувся Філіп.

У другому колі вибув зі змагань Педро Оска, а його місце зайняв Серхіо де Авіла-і-Сан-Хосе. Проте ненадовго — після наступного кола над п’ятим від помосту шатром замайорів прапор Монтальбанів.

Ернан де Шатоф’єр довів свою перевагу над Річардом Гамільтоном, і зробив це досить переконливо: його супротивник з такою силою гепнувся на землю, що не зміг самостійно підвестися, і його винесли з ристалища слуги.

Після третього кола було оголошено годинну перерву. Поки лицарі відпочивали в своїх шатрах, публіку розважали акробати й танцівниці, а в ложах на почесному помості влаштовали невеличкі бенкети.

По закінченні перерви змагання поновились. У четвертому колі зазнав поразки Ерік Данський — під час зіткнення він втратив стремено. Ернан у чудовому стилі подолав свого другого супротивника, який у красивому падінні зламав пару ребер та звихнув руку. Філіп запросто розправився з Анжераном де ла Тур, небожем покійного ґрафа Байонського і колишнім нареченим його дочки. Гуґо фон Кліпенштейн, як і в трьох попередніх сутичках, віртуозно вибив з сідла чергового претендента на лаври переможця Грози Сарацинів. Ґраф Шампанський отримав ратну перемогу над своїм головним суперником на поетичній ниві Руїсом де Монтіхо. А шатро, що належало раніше ґрафові Осці, виявилося злощасним — ось уже втретє воно змінило господаря.

На початок п’ятого, останнього кола, явно визначилася трійка найсильніших — Гуґо фон Кліпенштейн, Тибальд де Труа та Філіп Аквітанський. За право продовжити боротьбу змагалися також ґраф де Барейро і Шатоф’єр, причому якщо перший отримав чотири невиразні перемоги, то Ернан мав на своєму рахунку лише дві — зате блискучі.

Коли на арену виїхали останні семеро лицарів, Філіп не зміг стримати єхидної усмішки, побачивши серед них д’Альбре. Ґастон мав можливість записатися заздалегідь, але не скористався цим привілеєм. Спочатку він боявся, що отриманий у бою з єзуїтами вивих руки не дозволить йому взяти участь у турнірі, а потім, коли біль минув, усе ж вирішив дочекатися жеребкування, сподіваючись потрапити в першу чи, принаймні, в другу сімку. В результаті Ґастон виявився останнім — тридцять п’ятим…

Ось тобі! Незабутній Дієґо де Сан-Хуан! У списку він був двадцять дев’ятим, цебто першим в останній сімці, і коли маршал-розпорядник дав знак розпочинати виклики, впевнено попрямував до Філіпового шатра. Щоб ти був здоровий, Дієґо, — згадав, бач, образу, завдану честі своєї сім’ї! П’ять років минуло ж бо, твоя сестра вже давно одружена, має дітей, а ти все гостриш зуби на її кривдника. Он Альфонсо підхопився з крісла, сміється, вигукує, пояснює щось своєму оточенню. Либонь розповідає, як дев’ятеро братів де Сан-Хуан на чолі з найстаршим, Дієґо, переслідували вночі беззбройного шістнадцятирічного Філіпа, зігнавши його з ліжка своєї сестри Терези, — бевзі такі безсердечні…

А в Ґастона ніякого вибору не було, і він з приреченим виглядом під’їхав до шатра єдиного ще не викликаного призвідника — Гуґо фон Кліпенштейна.

„Ось, маєш!“ — зловтішався Філіп.

Сам він без проблем розібрався з Дієґо де Сан-Хуаном, а потім зробив театральний жест: під’їхав до переможеного супротивника, спішився й допоміг йому підвестися. Спитав, чи нічого не ушкоджено, й великодушно