Завтра будуть коти - Бернард Вербер

— Наших предків?

— Коли люди помітили, що коти допомагають зберігати їхні припаси, то почали ставитися до них з більшою шаною.

— Ми були їм потрібні. І тому вони погодилися підкоритися нам.

— В силу певних обставин люди і коти тоді добре розумілися.

— Отже, коти з власної волі зійшлися з людьми, якщо я правильно розумію?

— Ми їх вибрали, ми їм допомогли краще жити, а потім вони вирішили дати нам житло і їжу. На острові Кіпрі знайшли давнє поховання, якому сім тисяч п’ятсот років, де скелет людини — поруч зі скелетом кішки.

— Що таке поховання?

— Коли люди вмирають, їх не віддають іншим людям чи тваринам, щоб ті їх з’їли, — тобто вони не поїдають одне одного, люди ховають своїх померлих під землю.

— І їх їдять хробаки?

— Так у них заведено. А скелет кішки у цьому похованні означає…

— …що вони вважають нас важливими особами.

— Досить з тебе на сьогодні, Бастет. Наступного разу я продовжу розповідь про спільну історію котів і людей.

— Коли?

— Якщо захочеш, Бастет, ми зможемо бачитися час від часу, і я навчу тебе того, що знаю про світ людей. Ти зрозумієш, можливо, що перш ніж налагоджувати спілкування способом прийому-передачі, можна спробувати комунікувати з ними, засвоюючи їхні знання у простий спосіб прийому. Вони ж і справді можуть виявитися дуже несподіваними для кішки (він подумав «необізнаної»)…, яка не має Третього Ока.

А потім, коли місяць став поволі випливати з-за хмар, він запропонував понявчати разом на всю горлянку. Це мені подобається. У цій звуковій вібрації, яка виходить з горла і резонує у кожній кісточці, відчуваю незнану досі інтенсивну емоцію, наче єднання наших голосів приносить мені відчуття повноти.

Вітер куйовдить мою шерсть, ворушить вуса. Відчуваю, як хутро ходить хвилями. Мені так добре, і ми ще довго нявчимо, аж поки, втомившись, я переходжу на задоволене муркотіння й дивлюся на Париж, де поволі згасають маленькі вогники.

Звичайно, я б хотіла, щоб Піфагор пояснив мені таємницю цього Третього Ока, яка дозволяє йому мати стільки точної інформації, але знаю, що наполягати марно. Пригадую все, чого він навчив мене сьогодні. Завдяки йому я стала кішкою, яка краще розуміє те, що відбувається довкола, яка знає історію своїх предків. Зауважую: що більше я дізнаюся, то легше мені засвоювати нову інформацію. І мені це подобається.

Ми спускаємося з вежі базиліки і простуємо вулицями Монмартру.

Мій співрозмовник подобається мені.

— А війна, яку ведуть люди, де зараз відбувається, за твоїми джерелами? — питаю, щоби порушити мовчанку.

— Ситуація все погіршується. Те, що трапилось у школі, — не унікальний випадок. Аж ніяк. Щодня тероризм проявляє себе в якихось формах. Для нас з тобою важливо постійно стежити за розвитком цієї лихоманки — саморуйнації наших сусідів-людей.

Я розгублено вилизую плече.

— Але ж це люди вбивають одне одного, нас це не стосується.

Він похитав головою:

— Не обманюй себе. Наші долі завжди були пов’язані. Ми залежимо від них, і реально є ризик, що люди зникнуть, як колись динозаври.

— Здається, ми чудово проживемо і без них.

— Це змусить нас робити те, чим раніше ми не займалися.

— Отже, ми еволюціонуємо.

Він торкнувся мене, щоб зупинити, і уважно подивився на мене.

— Це не так просто, Бастет. Війна, яка так послідовно розповсюджується, стосується також і кішок.

Зауважую, що Піфагор кілька разів вимовив моє ім’я. Можливо, тепер я стала для нього важливою. Може, він починає розуміти, що я також особлива.

Я гордовито крокую поруч з ним із задертим хвостом. І зовсім не хвилююся, всі ці нові знання якоюсь мірою заспокоюють мене. Тепер я набагато більше знаю про себе: якою я є, якою мене бачать інші, де я живу і що відбувається довкола.

Бути освіченим — видається мені найбільшим привілеєм, мені шкода тих, хто живе у незнанні.

8. Сліпучий наркотик

Наталі сопе з відкритим ротом, її волосся розсипалося по подушці, повіки злегка тремтять.

Я починаю муркотіти коло її вуха.

Спи, людська служнице, навіть коли твій світ валиться під ударами тероризму і війни. Не хвилюйся, Піфагор і я — на сторожі, ми поінформовані і готові діяти.

Коли починає світати, я вирішую й сама трохи подрімати, щоб зібратися з думками і з силами. Вмощуюся у своєму кошику і повільно поринаю в сон, думаючи про Піфагора. Не можу повірити, що достатньо мати дірку в голові, аби розуміти людей.

Ні, має бути щось інше. Він говорив про якусь загадку. Я хочу її розгадати.

Піфагор знає назви і призначення людських речей, назви тварин, розуміє поведінку людей. Я ж знаю тільки імена людей, що живуть поруч, бо вони часто їх повторюють.

Нарешті я засинаю солодким сном.

Уві сні я бачу, як риби, схожі на Посейдона, виходять з води і повзають по твердій землі. Я зачіпаю їх лапою. Потім бачу, як вони перетворюються на ящірок. Ловлю їх і відриваю їм хвости, але вони знову відростають. Згодом бачу, як ящірки виростають у велетнів. Я втікаю. Потім падає зірка і вдаряється об Землю. Небо стає чорним, ящірки вимирають. Тоді з’являються серед трави малі і великі люди, маленькі та великі коти. Великих людей витісняють малі. Великих котів змінюють малі. Малі люди годують малих котів, які допомагають їм знищувати мишей і полегшують життя, а ті з вдячності кладуть їх поруч з собою у ями під землею.

Потім уві сні з’являється Піфагор, якого переслідує пес, я його рятую, і ми кохаємося.

Піфагор кусає мене за шию.

Прокидаюся від дзвінка у двері.

Позіхаю, потягуюся і почуваюся чудово.

Це знову Томас, партнер моєї служниці. Він мені категорично не подобається. Вони балакають своєю людською мовою, потім ідуть на кухню їсти каштанову їжу, яка пахне теплим м’ясом, разом з білими м’якими стрічками, які нічим не пахнуть. Потім вони занурюють свої ложки у вазочки з жовтим кремом і жадібно його їдять. Моя служниця здогадується нагодувати мене і Фелікса, а я відчуваю, що в присутності свого самця вона вібрує по-іншому. Я ж чекаю ночі, щоби зустрітися зі своїм.

Починаю крутитися їм попід ногами, щоби потертися об них і залишити на них свій запах. Оскільки вони далі їдять, не звертаючи на мене увагу, я випускаю кігті та дряпаю деревину стільця. Томас нарешті зацікавився мною. Вимовляє моє ім’я і витягає з