Єретики Дюни - Френк Херберт

— О цій порі дня рух тут невеликий, сер. Я б на вашому місці швидко зайшов досередини.

Теґ, не озираючись, перетнув вузький тротуар і ввійшов у будинок — опинився в маленькому яскраво освітленому фоє з полірованого білого пласкла. Привітав його лише набір комунікаторів — транс’очей. Теґ пірнув у кабіну ліфта й набрав записані в пам’яті координати. Знав, що шахта ліфта під кутом тягнеться вгору вздовж усього будинку, до затилля п’ятдесят сьомого поверху, де було кілька вікон. Пам’ятав відокремлену обідню кімнату в темно-червоних тонах, обставлену тяжкими коричневими меблями, і жінку з твердим поглядом та очевидними ознаками бене-ґессеритського вишколу, але не Превелебну Матір.

Ліфт вивергнув його в пам’ятну кімнату, але ніхто не ви­йшов назустріч. Теґ оббіг поглядом масивні коричневі меблі. Чотири вікна вздовж протилежної стіни були приховані за товстими бордовими завісами.

Теґ знав, що його помітили. Терпляче чекав, тим часом вдавшися до свого новоздобутого подвійного бачення: чи не чигають попереду клопоти? Не було жодних вказівок про напад. Він став збоку від виходу з ліфта і ще раз озирнувся довкола.

Теґ мав теорію про зв’язок між кімнатами та їхніми вікнами: кількість вікон, їхнє розміщення, розмір, висота над рівнем підлоги, співвідношенням між площею кімнати та розміром вікна, чи можна вибратися з кімнати на підвіконня, чи є там завіси і які саме. Усе це він аналізував як ментат, зіставляючи зі знанням про призначення кімнати. Кімнати можна було зарахувати до одного з численних розділів дуже детальної та хитромудрої класифікації. За надзвичайних ситуацій такі розрізнення можна було викинути за вікно, та в інших випадках вони виявлялися цілком надійними.

Відсутність вікон у надземному приміщенні теж була окремим посланням. Якщо таке приміщення займали люди, то це не обов’язково означало, що головною метою була секретність. Він бачив у шкільних будівлях безпомильні ознаки того, що позбавлені вікон класні кімнати — це водночас і втеча від зовнішнього світу, і виразний вияв неприязні до дітей.

Та ця кімната була дечим іншим — умовною секретністю у поєднанні з потребою час від часу стежити за зовнішнім світом. За потреби — захисною секретністю. Він ще більше впевнився у своїй думці, перетнувши кімнату й відсунувши вбік одну із завіс. Вікна були з потрійного армованого пласкла. Отак! Тривале спостереження за зовнішнім світом може стати причиною нападу. Так вважав той, хто наказав таким чином захистити кімнату.

Теґ ще раз відсунув завісу. Глянув на щось скляне в кутку. Призматичні рефлектори розширювали вид, даючи змогу охопити поглядом усю суміжну стіну, в обох напрямках, від даху до землі.

Добре!

Під час попередніх відвідин йому забракло часу вивчити це місце детально, та теперішня оцінка була набагато точнішою. Дуже цікава кімната. Теґ затягнув завісу і обернувся саме вчасно, щоб побачити високого чоловіка, який ви­йшов із ліфта.

Теґове подвійне бачення видало надійний прогноз стосовно незнайомця. У ньому приховувалася небезпека. Прибулець, безсумнівно, був військовиком, це було видно з того, як він тримається, з його швидкого погляду, який ловив деталі, помітні лише тренованому й досвідченому офіцеру. Та було в його поведінці ще щось, що змусило Теґа застигнути. Це був зрадник! Найманець, доступний кожному, хто дасть вищу ціну.

— З вами обійшлися збіса паскудно, — привітався з Теґом чоловік.

Його голос виявився глибоким баритоном, у ньому відчувалася підсвідома певність у своїй владі. Такого акценту Теґ ніколи досі не чув. Це був хтось із Розсіяння! За оцінкою Теґа, башар чи його еквівалент.

А все-таки ніщо не вказувало на безпосередню атаку.

Не дочекавшись Теґової відповіді, чоловік сказав:

— Ох, даруйте. Я Муззафар. Джафа Муззафар, регіональний командувач сил Дура.

Теґ ніколи не чув про сили Дура.

У Теґових думках юрмилися питання, але він тримав їх при собі. Усе сказане може виявити якесь його слабке місце.

Куди поділися люди, з якими він зустрічався тут раніше? Чому я вибрав це місце? Рішення було зроблено з цілковитою внутрішньою певністю.

— Прошу, розміщуйтеся зручніше, — сказав Муззафар, показавши на маленький диван з низьким столом перед ним. — Запевняю, я жодним чином не причетний до того, що з вами сталося. Довідавшись, я намагався це припинити, але ви вже… покинули сцену.

Зараз Теґ почув у голосі Муззафара дещо інше: обережність, яка межувала зі страхом. Тож цей чоловік або чув, або бачив хатку та галявину.

— Збіса спритно з вашого боку, — промовив Муззафар. — Наказати вашим ударним силам чекати, доки викрадачі зосередяться на спробі витягти з вас інформацію. Вони щось довідалися?

Теґ мовчки хитнув головою. Відчував, що перебуває на межі спалахування і блискавичної відповіді на атаку, та водночас негайне насилля йому тут не загрожувало. Що робили ці Загублені? Але Муззафар і його люди неправильно оцінили те, що сталося в тій кімнаті під час Т-зондування. Це було ясно.

— Будь ласка, сідайте, — знову запросив Муззафар.

Теґ зайняв запропоноване йому місце на дивані.

Муззафар опустився у глибоке крісло по той бік столика. Сидів, повернувшись обличчям до Теґа, і під легким кутом до нього. Всередині Муззафара відчувалася причаєна настороженість. Він був готовий до насилля.

Теґ із цікавістю вивчав свого візаві. Муззафар не назвав справжнього рангу — лише командувач. Високий чолов’яга з широким рум’яним обличчям і великим носом. Очі були сіро-зеленими й фокусувалися на якійсь точці відразу за правим плечем Теґа, тільки-но хтось із них озивався. Теґ знав колись шпигуна, що робив достоту те саме.

— Гаразд, гаразд, — промовив Муззафар. — Я багато читав і чув про вас, відколи приїхав сюди.

Теґ далі мовчки до нього придивлявся. Муззафарове волосся було коротко обстрижене, над лівим оком він мав фіолетовий шрам міліметрів зо три завдовжки. Був одягнений у польову куртку ясно-зеленого кольору, зараз розстебнуту, і відповідні до неї штани — не зовсім однострій, та була в цьому одязі охайність, що свідчила про ретельне напрасовування стрілок і чищення. Це підтверджували й чоботи. Теґ подумав, що, нахилившись, міг би побачити власне відображення на їхній світло-коричневій поверхні.

— Я й не сподівався зустрітися з вами особисто, — сказав Муззафар. — Маю це за велику честь.

— Я мало що про вас знаю, крім того, що ви командуєте силами Розсіяння, — заговорив Теґ.

— Ммм! Це й справді небагато!

Теґ знову відчув болісний напад голоду. Його погляд помандрував до кнопки біля виходу з ліфта. Він пам’ятав, що, натиснувши на неї, можна було викликати офіціанта. У цьому місці люди виконували роботу, яку зазвичай перекладали на автоматику. Це було приводом тримати напоготові чималу силу.

Неправильно витлумачивши зацікавлення Теґа виходом з ліфта, Муззафар сказав:

— Прошу, не думайте звідси йти. Мій особистий медик вас огляне. Ось-ось з’явиться. Добре було б, якби ви спокійно дочекалися його прибуття.

— Я лише думав замовити їжу, — відповів Теґ.

— Я радив би почекати, доки вас огляне лікар. Паралізатори можуть мати огидні наслідки.

— То ви це знаєте.

— Я знаю все про це кляте фіаско. Ви і ваш Бурзмалі — це сила, з якою слід рахуватися.

Перш ніж Теґ