Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
просто ґвалтують, сьогодні крамничка зачинена, — сказала Епіфанія; з розбитої губи сочилася кров.

— Умру, а не піду! — рішуче мовила Бернарда.

— Повія не сміє приндитися! — заперечив старий Тотоньйо, підходячи до своєї гарненької обраниці.

Збуй-Вік перестала штурхати хлопця.

— Ми повії, а не рабині, — заявила вона і з викликом глянула на Фадула. — Адже так, сеу Фадуле? Чи ти думаєш, як і вони?

Мізаел був певний у чоловічій підтримці й збирався, коли гуртоправи усамітняться зі своїми обраницями, почастувати чоловіків кашасою за свій кошт. Тож у нього аж щелепа відвисла, коли негр Кастор Абдуїн заявив:

— А ти знаєш, що вже понад двадцять років як рабство скасоване? То їхнє діло: схочуть — підуть, а не схочуть — не підуть.

Мізаел отетеріло лупав очима; погляд його перебігав з Факела на Зе Луїза, з кафузо Балбіно на білявого Бастіана да Розу, з Гвідо на Лупісиніо, з Жерино на Фадула, з охоронців какаового складу на гуртоправів та захожих пеонів, з гармоніста Педро Цигана на Меренсію, добру душу, і врешті прикипів до обличчя коваля.

— Ти ба, який сміливець знайшовся! Гляди, негре, щоб не заробити по пиці. — Мізаел обернувся до інших: — Ваше не мелеться, то не біжіть із совком.

І поклав руку на широкий пояс; старий і хлопчак стали біля нього. Перш ніж скотар дістав револьвер, Фадул, усміхнувшись до Збуй-Вік, мовив лагідно, ніби не грозив, а по-дружньому радив:

— Не хапай зброю, сеу Мізаеле; так, здається, тебе звати? І чеши звідси, поки не пізно. — Тоді повернувся до негра: — Спокійно, Факеле!

З рукою на сідельній кобурі Мізаел завагався:

— Як, бійка за цих лахудр!

— Якщо ви їх силуєте, то бійка. Ви, друже, знайте одне — зачепите когось, зачепите всіх.

— Я теж не стоятиму склавши руки, — втрутилася Меренсія. Вона стояла, руки в боки, ладна захищати цих ледащиць, ніби своїх небог чи сестер.

— Такий тутешній звичай, — мовив Фадул.

Навіть якщо такого звичаю й не було, з цієї хвилини він запроваджував його. Щедрий, багатий і хоробрий Мізаел сердито огризнувся.

— Чхав я на ваш звичай і на вас!

Проте вихопити з кобури револьвера він не встиг — Факел підняв його над говолою. Горюха, який під звуки гармонії дрімав під лавкою, але назирав за друзями й ворогами, одразу кинувся на поміч хазяїнові.

Бійка почалася по-справжньому. Фадул схопив старого Тотоньйо за сорочку і пояс штанів, підняв угору і почав трусити. Дівки заходилися зривати з Априжіо одяг. Гвідо просив Кастора віддати Мізаела йому: у них свої рахунки. Проте Факел хотів сам розправитися з цим щедрим, багатим і хоробрим хвальком, мовляв, який знайшовся сміливець негр. Горюха стрибав, гавкаючи й кусаючи бійців за ноги.

Кинувшись тікати, старий Тотоньйо стрельнув навмання для острашки: у нього був старовинний пістоль, і його забули обеззброїти. Куля влучила в голову Котіньї.

13

Щупле тільце миршавої Котіньї поклали в гамак, призначений для роботи й спання, подарунок Зе Луїза ще з золотих часів. Ховали на убогому кладовищі, в бананових хащах, де на могилах росли мамоейро й криваво-червоні пітанги. Цілу ніч під час свята й колотнечі лило як з відра, але вранці дощ ущух, а під час похорону вже світило сонце.

Вранці кілька чоловіків вирили під розквітлим кажуейро могилу. Відколи урочище охрестили Великою Пасткою, оце вперше викопали глибоку яму. Чоловіки взяли в руки лопати, мотики, тільки-но поїхали Мізаел та Априжіо; хлопчак прихопив і сідло Тотоньйо.

Рятуючись від погоні, старий скочив охляп на Пірапора — прудкого, мов вітер, коня, як хвалився Мізаел — і шаленим галопом поскакав геть. Отак і трапляються нещастя, небіжчики з пробитою головою чи грудьми, звалені сліпою кулею, — ще раз курок натиснутий зі страху, а не з бажання убити.

Коли вже таке сталося, кожен вважав за потрібне дати по пиці Мізаелу й хлопчакові Априжіо. Скотар і погонич розпустили нюні. Смердить, як шакал, хрюкає, як свиня, сказав Жерино, який знав і інші злочини Мізаела; той на колінах благав пощади.

Кастор і Лупісиніо завдали на плечі кінці довгої бамбучини, просунутої в ручки гамака, і понесли. В кортежі сльози мішалися зі сміхом; небіжчицю згадували добрим словом, ніхто не паплюжив її, не обмовляв; згадували її завзяття, щирість, ласощі з жака й кружалець банана, женіпапову наливку. Дорогою на кладовище негр Факел переказував її розповіді про монастир у Сан-Кристовані, про церковне вино й гріх із братом Нуно. І сам сміявся над цими спогадами, а коли настала хвилина опускати тіло в могилу, запитав:

— Хто може прочитати молитву? Вона жила в монастирі, трохи в черниці не постриглася. Варто б помолитися за її душу.

Пробували прочитати, проте ніхто не знав до кінця жодної молитви, навіть найкоротшої — Богородиці. Меренсія, як велить милосердя, грішницю простила, але не настільки, щоб провести в останню путь. Отож і досі душа Котіньї не полинула на небеса — якщо тільки є небеса для повій. А молитва, як ключик, відкрила б перед нею небесну браму.

Мішаючи отченаш і Богородицю, загув, як у бочку, голосисько Фадула Абдали. Недарма малим хлопцем він був служкою у дядька-священика в ліванському селі. Його арабщина лунала єлейно й ніжно, тішила слух, навертали на очі сльози. Епіфанія не витримала й заголосила.

Щойно закопали могилу, як сонце сховалося за хмари — повернулась зима.

14

Для свого від’їзду Епіфанія не стала чекати кінця зими. Святого Жоана й святого Педро вона відзначила; ще ніколи в житті, казала всім негритянка, вона так не веселилася.

У ніч на святого Жоана біля халуп запалали багаття; сусіди ходили в гості одне до одного. Вигін освітився ракетами, шутихами, мечами, колесами, зірками — голубими, зеленими, пурпуровими. Бенкетарі їли й пили досхочу, і дівки захоплено шушукалися: кадриль ніхто не водить краще за Кастора Абдуїна, тут негр справді неперевершений. Епіфанія палила вогнище разом з Зулейкою — вони покумалися.

Потім запускали повітряну кулю — сюрприз для всіх, окрім Факела й Збуй-Вік. Ледь накрапало; кулю наповнили димом найбільшого вогнища на вигоні, запуск зібрав усіх. Запалили гніт, балон злетів угору і загубився, розтанув серед рідких опалових зірок — штучна зоря завжди найкраща.

Відзначали і ніч святого Педро, треба ж допити женіпапову наливку Котіньї, тим більше що є Педро Циган зі своєю гармонією.

А через кілька днів уранці Кастор підковував Розеду, дроводарку в’ючного обозу Елізіо; почистивши їх долотом, він прибивав чотири блискучі підкови, коли побачив Епіфанію, готову в дорогу; ніч вони провели вкупі, а вона хоч би слово. На голові

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: