Єретики Дюни - Френк Херберт

— Хіба ж твій присуд такий досконалий, що не підлягає сумніву? — Це питання, промовлене м’яким контральто, мало розмах ляпаса.

Шванг’ю майже хвилину мовчала. Тоді промовила:

— Гіза вважала гхолу любою дитиною. Плакала, казала, що сумуватиме за ним.

— Хіба її не попереджали про це?

— Вона не пройшла нашого вишколу.

— Тоді ти замінила її Тамелейн. Не знаю Тамелейн, але здогадуюся, що вона вельми стара.

— Вельми.

— Як він відреагував на усунення Гізи?

— Спитав, куди вона поділася. Ми не відповіли.

— І як склалося з Тамелейн?

— На третій день він дуже спокійно сказав їй: «Я тебе ненавиджу. Так і мало бути?»

— Так швидко!

— Просто зараз він стежить за тобою і думає: «Я ненавиджу Шванг’ю. Чи зненавиджу й цю нову?» Та ще він думає, що ти не така, як інші старі відьми. Ти молода. Зрозуміє, що це мусить бути важливим.

***

Люди найкраще живуть тоді, коли вони на своєму місці, коли кожен знає, куди належить у звичній схемі буття і чого може досягти. Зруйнуєте місце — зруйнуєте людину[5].

Учення Бене Ґессерит

Майлс Теґ не хотів призначення на Гамму. Майстер зброї, вчитель фехтування при хлопчикові-гхолі? Хай навіть для такого хлопчика-гхоли, як цей, довкола якого обмотані всі ці історії. Це було небажане вторгнення у добре налагоджене життя Теґа після відставки.

Та до того він усе життя був військовим ментатом на службі Бене Ґессерит, тож не розглядав навіть можливості не послухатися.

Quis custodiet ipsos custodiet?

Хто стерегтиме сторожів? Хто простежить, щоб сторожі не чинили переступів?

Це було питання, яке Теґ обмірковував за численних нагод. Воно було однією з базисних засад його вірності Бене Ґессерит. Хай що інші казали про Сестринство, воно виявляло гідну подиву сталість мети.

«Моральної мети», — уточнював Теґ.

Моральна мета Бене Ґессерит повністю узгоджувалася з Теґовими принципами. Те, що ці принципи були прищеплені йому бене-ґессеритським кондиціонуванням, нічого не змінювало. Раціональне мислення, надто ж мислення ментата, не могло винести іншого присуду.

Теґ звів усе до суті: «Якщо бодай одна особа керуватиметься такими принципами, світ стане кращим». Це ніколи не було питанням справедливості. Справедливість вимагала вдаватися до права, яке могло виявитися капризною коханкою, завжди підлеглою примхам і упередженням тих, хто розпоряджається правом. Ні, це було питанням чесної гри, концепції, що сягала куди глибше. Люди, яким винесено присуд, мусять відчувати, що цей присуд чесний.

На думку Теґа, твердження типу «слід триматися літери права» були небезпечними для його провідних принципів. Щоби бути чесним, потрібна згода, передбачувана сталість, а передусім вірність в обох ієрархічних напрямках — і вгору, і вниз. Правління, що керувалося такими принципами, не вимагало зовнішнього контролю. Виконуєш свій обов’язок, бо це слушно. Підкоряєшся не тому, що так передбачено й це передбачення правильне. Робиш певну річ, бо в цю мить вона є слушною. Передбачення і ясновидіння не мали з цим нічого спільного.

Теґ знав репутацію Атрідів як надійних ясновидців, але в його світі не було місця для гномічних[6] висловлювань. Приймаєш Усесвіт таким, яким його застав, і застосовуєш свої принципи там, де можеш це зробити. Безсумнівні накази вищого командування завжди виконуються. Не те щоб Тараза зробила це питанням безсумнівного наказу, але наслідки були такими ж.

— Ти ідеальна особа для цього завдання.

Він прожив довге життя, осягнув багато вершин і на пенсію вийшов із почестями. Теґ знав, що він старий, повільний, усі вікові вади чигали просто на краю його свідомості, але виклик на службу пожвавив його навіть тоді, коли він насилу придушив бажання сказати «Ні».

Тараза принесла це призначення особисто. Могутня зверхниця всіх (із Міссіонарією Протектівою включно) вирізнила його. Не просто Превелебна Мати, а Превелебна Мати Настоятелька.

Тараза прибула до його пенсіонерської святині на Лернеї. Те, що вона це зробила, було для нього честю, і він це знав. З’явилася біля його воріт без попередження, у супроводі лише двох служниць-аколіток і нечисленних охоронців, деяких із них він пізнав. Теґ сам їх тренував. Час її прибуття був цікавим. Зранку, невдовзі після сніданку. Вона знала розклад його життя, їй точно було відомо, що о цій порі дня він найбадьоріший. Отже, хотіла, щоб він був свіжим і якнайповніше виявив свої здібності.

Патрін, старий Теґів ординарець, провів Таразу до вітальні у східному крилі, маленького й елегантного приміщення, обставленого солідними меблями. Теґова нехіть до слідокрісел та інших живих уряджень була загальновідомою. Коли Патрін вводив чорно вдягнену Матір Настоятельку до кімнати, вираз його обличчя був кислим. Теґ одразу ж зрозумів цей вираз. Комусь іншому видовжене бліде обличчя Патріна з багаторічними зморшками могло здаватися застиглою маскою, але Теґ зауважив, що складки біля його рота поглибилися, а погляд старечих очей зосередився. Отже, щось сказане Таразою по дорозі занепокоїло Патріна.

Високі розсувні двері з тяжкого пласкла заміняли кімнаті східну стіну. Крізь них видно було довгий спадистий травник, що тягся аж до дерев над річкою. Увійшовши до кімнати, Тараза зупинилася помилуватися краєвидом.

Без попередньої просьби Теґ натиснув кнопку. Опустилися завіси, загорілися світлокулі. Дії Теґа підказали Таразі, що він вирахував потребу приватності. Підтвердив це, наказавши Патрінові:

— Простеж, щоб нас не турбували.

— Розпорядження для південної ферми, сер, — ризикнув Патрін.

— Прошу, простеж за цим сам. Ви з Фірусом знаєте, чого я хочу.

Виходячи, Патрін трохи зарізко зачинив двері. Незначний сигнал, але він багато що сказав Теґові.

Тараза ступила крок усередину кімнати, оглянула її.

— Лаймовий зелений, — сказала вона. — Один із моїх улюб­лених кольорів. Твоя мати мала гостре око.

Теґ погодився з цим твердженням. Мав глибоке почуття до цього будинку та цієї землі. Його родина жила тут лише впродовж трьох поколінь, але зоставила свій слід. Багато кімнат зберігало дотик його матері.

— Любов до землі та місця безпечна, — озвався Теґ.

— Мені особливо сподобалися теракотово-оранжеві килими в холі та вітраж над вхідними дверима, — промовила Тараза. — Я певна, що вітраж — справжня древність.

— Ти прибула сюди не для того, щоб говорити про декорації інтер’єру, — зауважив Теґ.

Тараза захихотіла.

Мала високий голос, вишкіл Сестринства навчив її користуватися ним із нищівною ефективністю. Цей голос нелегко було проігнорувати, навіть якщо вона говорила цілком вільно, знічев’я, як оце зараз. Теґ бачив її в Раді Бене Ґессерит. Її манера була владною та переконливою, а кожне слово вказувало на гострий розум, що керував її рішеннями. У її нинішній поведінці він відчував важливе рішення.

Теґ указав на оббите зеленою тканиною крісло ліворуч. Вона глянула на крісло, знову пробігла поглядом по кімнаті та стримала посмішку.

Ладна була побитися об заклад, що в цьому домі немає слідокрісел. Теґ був древнім і оточував себе древністю. Вона сіла і пригладила накидку, чекаючи, коли Теґ займе крісло навпроти неї.

— Мені шкода, що мушу просити тебе повернутися з відпочинку,