Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь

В краях цих історичних, екзотичних,

Серед руїн прославлених античних,

І мною зацікавляться, надісь;

Мене у давніх творах драматичних

Вони дражнили Old Iniquity[170].

С ф і н к с

Чому?

М е ф і с т о ф е л ь

Цього не знаю, як і ти.

С ф і н к с

Нехай! Поглянь на зорі угорі —

Що нам вони віщують в цій порі?

М е ф і с т о ф е л ь

Зоря в зорю, ще й місяць сяє ясно,

І при тобі я чуюся прекрасно,

Левина шкуро, у теплі й добрі.

Чого ж нам попід зорями ширяти?

Загадуй краще загадки, шаради.

С ф і н к с

Та загадку не штука б то завдать,

Чи ти ж себе зумієш розгадать?

«У знадобі і доброму й лихому,

Тому — мішень, поборювать лукаве,

Тому — товариш-друг у всьому злому,

І все то те — Зевесу для забави».

П е р ш и й   Г р и ф

(клекоче)

Женіть його!

Д р у г и й   ґ р и ф

(іще дужче)

                   Погана бридь!

О б и д в а

Чого там з ним і говорить!

М е ф і с т о ф е л ь

(огризається)

Ти думаєш, що, може, в гостя нігті

Так не вдряпнуть, як у самого кігті?

Попробуй лиш!

С ф і н к с

(лагідно)

Гаразд, як хоч, сиди,

Та не до речі втрапив ти сюди;

У себе вдома ти завжди утішний,

А тут чогось ніяковий, непишний.

М е ф і с т о ф е л ь

Ти зверху мов мальована картина,

А знизу глянь — страхітлива тварина.

С ф і н к с

Говориш ти собі на безголов'я,

У нас у лапах — сила і здоров'я,

А в тебе — кінське копито,

І ти між нас ніщо й ніхто.

Сирени[171] заспівують прелюдію вгорі.

М е ф і с т о ф е л ь

Що то за птиці на тополі

Гойдаючись заводять спів?

С ф і н к с

Не слухай їх; людей доволі

Той зрадний спів із світу звів.

С и р е н и

Нащо вам потвори ниці,

Що торочать вам дурниці?

Ми літаєм знадним роєм,

Ми співаєм ладним строєм,

Ми сирени-чарівниці.

С ф і н к с и

(передражнюють їх на той самий голос)

Поховались там у листі

Ви, хижачки пазуристі, —

А істоту нещасливу,

Що заслухається співу,

Ви розшарпаєте враз!

С и р е н и

Гетьте, зависть і ненависть!

Голубливість і ласкавість

Хай панує проміж нас…

Чи на полі, чи на морі,

Чи в небесному просторі,

Ми привітні повсякчас.

М е ф і с т о ф е л ь

Оце іще мені новини!

За звуком звук іллється, лине,

Неначе струни виграють…

Та хай виспівують як хочуть,

Хоч звуки вуха і лоскочуть,

До серця все ж не дістають.

С ф і н к с

До серця, кажеш, шарлатане?!

Якесь пуздерко шкуратяне

У тебе в грудях там, мабуть.

Ф а у с т

(надходить)

Приємне це видовище незвичне:

В потворному угадуєш величне…

Усе мені віщує тут удачу;

Кого це я перед собою бачу?

(указуючи на сфінксів)

Із цими говорив Едіп[172] колись,

(указуючи на сирен)

Між цими в путах корчився Улісс,

(указуючи на мурашок)

Оці скарбів найвищих осягли,

(указуючи на ґрифів)

А ці їх вірно й щиро берегли…

В душі моїй встають привабно-кличні

І постаті, і спогади величні.

М е ф і с т о ф е л ь

Раніше їх прокляв би ти,

Тепер зробився менш суворим:

Де милу думаєш найти,

Радієш часом і потворам.

Ф а у с т

(до сфінксів)

Озвіться, левожони, ви до мене:

Чи хтось із вас не бачив тут Гелени?

С ф і н к с и

Ми не зазнали вже