Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Крофтс (аж синiй). Проклята!..
Вiвi. Це правда. Сама знаю, що проклята. (Одсуває клямку ворiт, щоб вийти. Вiн наздоганяє її й притримує рукою ворота, не пускаючи її).
Крофтс (задихаючись вiд гнiву). Гадаєш, що я це все терпiтиму, ти, чортеня?
Вiвi (спокiйно). Заспокойтесь. Дехто може почути дзвiнок. (Не рушаючи з мiсця, вдаряє рукою по дзвiнку, той голосно деренчить. Крофтс мимоволi вiдступає. В ту ж мить на ґанку з’являється Френк з рушницею).
Френк (ґречно). Дати вам рушницю, Вiвi, або дозволите, я впораюся сам?
Вiвi. Френку, ви прислухалися?
Френк. Тiльки до дзвiнка, запевняю вас, бо я хотiв, щоб вам не довелося довго чекати. Признайтеся, Крофтсе, я таки добре зрозумiв вашу вдачу?
Крофтс. Скажiть iще слово, й я вiзьму в вас рушницю й розтрощу її об вашу голову.
Френк (обережно нацiляється в нього). Пробi, не робiть цього. Я дуже необережно поводжуся з вогнепальною зброєю. Може трапитися нещасний випадок, i слiдча комiсiя оголосить менi догану за необережнiсть.
Вiвi. Заберiть рушницю, Френку, вона зовсiм непотрiбна.
Френк. Це правда, Вiвi. Спортсменовi бiльше личить зловити його в пастку. (Крофтс, зрозумiвши образу, робить загрозливий рух). Крофтсе, в магазинi моєї рушницi є п’ятнадцять набоїв, а на цьому вiддаленнi, ще й у таку велику цiль, як ви, я стрiляю влучно.
Крофтс. Не лякайтесь, я вас не зачеплю.
Френк. Яка великодушнiсть, особливо в цих обставинах! Дякую вам.
Крофтс. Перш, нiж я пiду звiдцiль, я вам скажу одну рiч. Вона вас зацiкавить, бо ви так нiжно кохаєтесь. Пане Френку, дозвольте вам вiдрекомендувати вашу сестру, старшу дочку панотця Семюела Ґарднера. Панно Вiвi, це ваш брат. Бувайте! (Виходить геть iз саду на шлях).
Френк (по хвилi мовчання зводить рушницю). Ви посвiдчите на судi, що то був нещасний випадок, Вiв. (Нацiляється в Крофтса, що йде собi шляхом. Вiвi хапає руками цiвку рушницi й наставляє її проти власних грудей).
Вiвi. Ну, тепер можете стрiляти.
Френк (сквапно опускає рушницю). Обережно! (Вона випускає цiвку. Рушниця падає на траву). Маленький хлопчик так налякався! Що, якби вона вистрелила? (У знемозi опускається на стiлець).
Вiвi. Ну, то й байдуже. Хiба не легше було б менi вiдчути нестерпний фiзичний бiль?
Френк (потiшаючи). Заспокойтеся, люба Вiвi. Збагнiть оце: якщо ця рушниця так злякала того добродiя, що вiн уперше в життi сказав правду, то ми ж таки справдi тепер дiти, що заблукали в лiсi. (Розкриває їй обiйми). Ходiмо знов обсипатися листям.
Вiвi (з криком огиди). Нi, не треба, не треба. Вся моя iстота повстає проти цього.
Френк. Чого?
Вiвi. Прощавайте. (Іде до ворiт).
Френк (скочивши на рiвнi ноги). Стiйте! Стiйте, Вiв! (Вона обертається вже бiля ворiт). Куди ви йдете? Де ви будете?
Вiвi. В конторi Гонорiї Фрейзер, Ченсерi-Лейн, 67. Там я буду все життя. (Швидко виходить у протилежному напрямку до того, куди пiшов Крофтс).
Френк. Та стiйте ж! От тобi й маєш! (Бiжить за нею).
Дія четверта
Помешкання Гонорiї Фрейзер у Ченсерi-Лейн. Контора на найвищому поверсi нової кам’яницi. Дзеркальнi шибки у вiкнi, фарбованi стiни, електричне освiтлення й патентована грубка. Субота, пообiдня година. Крiзь вiкно на тлi захiдного неба видно димарi Лiнколн-Іну (Лондонського юридичного iнституту). Посеред кiмнати стоїть подвiйний стiл, на ньому цигарниця, кiлька попiльниць i настiльна електрична лампа, майже зовсiм похована пiд купами паперу й книжок. Лiворуч i праворуч бiля столу — стiльцi. На столi безладдя. При стiнi близько дверей, що сполучають з унутрiшнiми кiмнатами, стоїть замкнене й акуратне канцелярське бюрко, перед ним високий стiлець. У протилежнiй стiнi — дверi, що ведуть до загального коридору. Горiшня тахля дверей з матового скла; на нiй знадвору написано чорними лiтерами «Фрейзер i Ворен». Баєва фiранка закриває куток мiж цими дверима й вiкном.
Френк, у модному вбраннi ясного кольору, з цiпком, рукавичками й бiлим капелюхом у руках походжає по кiмнатi. Хтось намагається ключем вiдiмкнути дверi.
Френк (озивається). Увiйдiть. Дверi не замкненi. (Увiходить Вiвi, на нiй капелюх i жакетка. Вона зупиняється й здивовано дивиться на нього).
Вiвi (непривiтно). Що ви тут робите?
Френк. Чекаю на вас. Я вже тут без краю довго. Це ви так ставитесь до ваших обов’язкiв? (Вiн кладе капелюх i цiпок на стiл, вихоплюється єдиним стрибком на високий стiлець i втуплює в неї неспокiйний, насмiшкуватий i зухвалий погляд).
Вiвi. Я виходила на двадцять хвилин, щоб випити склянку чаю. (Вона знiмає капелюха й жакетку й вiшає за фiранкою). Як ви ввiйшли?
Френк. Коли я прийшов, клерк iще був тут. Вiн пiшов гуляти в крикет на Прiмроз Гiл. Чому б вам не найнятизамiсть нього жiнки, щоб допомогти своїй же сестрi?
Вiвi. Навiщо ви прийшли?
Френк (зiскакує зi стiльця й пiдходить близько до неї). Хочете, Вiвi, проведiмо десь весело вiльнi субiтнi години, як той клерк. Яка ваша думка щодо Рiчмонда? Увечерi пiдемо до мюзик-холу, а потiм гарненько повечеряємо.
Вiвi. Не можу собi цього дозволити. Я маю перед сном ще шiсть годин попрацювати.
Френк. Ми не можемо цього собi дозволити? А це що? Дивiться сюди. (Вiн виймає з кишенi жменю соверенiв i побрязкує ними). Золото, Вiв, золото!
Вiвi. Де ви його дiстали?
Френк. Карти, Вiв, карти. Покер.
Вiвi. Сором! Це гiрше, нiж їх украсти. Нi, я не пiду. (Вона сiдає бiля столу, спиною до скляних дверей i починає перегортати папери).
Френк (жалiсно протестує). Але ж, моя люба Вiв, менi треба дуже серйозно поговорити з вами.
Вiвi. Будь ласка. Сiдайте на Гонорiїне мiсце й говорiть тут. Менi приємно побалакати хвилин iз десять пiсля чаю. (Вiн мимрить). Даремно будете стогнати, мене не вблагаєте. (Френк сумно сiдає на мiсце навпроти неї). Передайте менi, будь ласка, цигарницю.
Френк (пiдсовує їй цигарницю). Погана звичка для жiнки. Поряднi чоловiки вже давно її позбулися.
Вiвi. Так, вони невдоволенi, коли тхне сиґарним димом в установi, й ми мусiли взятися до цигарок. Бачите? (Вона розкриває цигарницю, бере цигарку й запалює; потiм подає йому, але вiн, скривившись, хитає головою. Вона вигiдно вмощується на стiльцi й палить). Ну, починайте!
Френк. Я хочу знати,