Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

І я до вас — на ногу я терплю,

Ходжу й танцюю через те невправно,

Як слід і реверансу не зроблю.

М е ф і с т о ф е л ь

Нехай я вам на ніжку наступлю.

Ч о р н я в к а

За любощів буває лиш подібне.

М е ф і с т о ф е л ь

Мій дотик має значення осібне,

Бо схоже схожим лічиться завжди[152]:

Нога — ногою, й інші члени тіла

Так само. Ну, давай її сюди!

Ч о р н я в к а

(скрикує)

Ой, ой, болить! Нога аж захрумтіла!

Мов копитом!

М е ф і с т о ф е л ь

                  Боліло? Півбіди!

Зате тепер безпечно йди до танцю

І тисни ногу під столом коханцю.

Д а м а

(протовплюється)

Пустіть, пустіть! Страждання нестерпуче

Мене мордує, щире серце рвучи:

Ще вчора він як тінь ходив за мною,

А нині зрадив — водиться з другою.

М е ф і с т о ф е л ь

Це дуже зле! Та слухай-но сюди:

До нього ти знеобачки підкрадься

Й цим вугликом тихенько проведи

На рукаві й на плечах — в три ряди,

І в ньому мусить каяття озваться;

А вугіль з'їж — але не запивай,

І вернеться до тебе той гультяй,

Благаючи простити винуватця.

Д а м а

Він не отруйний?

М е ф і с т о ф е л ь

(ображено)

                       Вперше я зустрів,

Що славний лік підозрюють зухвало!

Та цей же вуглик з тих кострів,

Що ми розводили, бувало.

П а ж

Люблю я, а мені все кажуть: «Ти — хлоп'я».

М е ф і с т о ф е л ь

(набік)

Кого тут слухати — і сам не знаю я.

(До пажа).

Як з молодою справи не вдалися,

До літньої гарненько підкотися.

Інші протискуються до нього.

Од тих відмігся — інших піднесло;

Чи говорити правду їм на зло?

Та з правдою гляди, щоб не вклепавсь ти…

От халепа! Та де ж ти дівся, Фаусте?

(Озирається).

Та притьмарились в залі вже свічки,

Заворушились раптом двораки

І розтеклися ген по коридорах,

По ґалереях довгих і просторих,

І повагом ідуть все далі й далі,

Аж от зібрались всі в лицарській залі;

Високі стіни в пишних килимах,

Скрізь старосвітська зброя по кутках…

В замовах тут не бачу я користі, —

Завжди є духи у такому місці.

ЛИЦАРСЬКА ЗАЛА

Тьмяне світло.   Ц і с а р   і   п р и д в о р н і   займають місця.

Г е р о л ь д

Як довг велить, охоче б я промовив,

Що за вистава зараз тут почнеться,

Але не зважусь — духів чую повів,

Навкруг чудне й непевне щось снується.

Нанесено вже крісел і стільців,

Проти стіни якраз сам цісар сів

І розгляда на килимах прибитих

Зображення баталій знаменитих.

За ним посіли зверхники вельможні,

Та й далі в залі лави не порожні;

В урочій тиші не одна там любка

До любчика підсіла, як голубка.

Наставились цікаво зори й слухи:

Готові ми! Нехай приходять духи!

Сурмлять сурми.

А с т р о л о г

Почнися, драмо, — владар так велить,

Розсуньтесь, стіни, в цю врочисту мить!

Нам магія полегшує ігру:

Ось килим звивсь, немов од пожару;

Кудись углиб заникли площі стін,

Простора сцена раптом уродилась,

Вся таємничим світлом освітилась, —

І я виходжу на передній кін.

М е ф і с т о ф е л ь

(висовується із суфлерської будки)

Я успіх матиму, раз роль у нас така:

У підшептах нема над чорта мастака.

(До астролога).

Усіх світил збагнув ти місце й час,

То зрозумієш добре мій підказ.

А с т р о л о г

Велінням чар здивованим очам

З'явився враз масивний древній храм;

Мов той Атлант, що небо підпирав,

Ряди колон тримають архітрав[153];

Вони напевне здержали б і гору,

Бо досить двох будові за опору.

А р х і т е к т о р

Даремно носяться зі стилем тим античним!

Шляхетним грубе звуть, безпомічне — величним;

У ньому все — незграбне і важке.

Мені миліш мистецтво не таке:

Гінких колон люблю в безкрай стремління,

Високий зліт стрілчастого склепіння.

А с т р о л о г

Прийміть як дар астральних дій мінути[154]!

Хай словом чар ваш розум буде скутий,

Нехай натомість бездоріж буя

Фантазії свавільна течія.

Глядіть на те, за чим сюди прийшли ви;

Ми вірити повинні в неможливе.

Фауст підіймається на сцену