Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Награюся я до несхочу в кості.
В а с а л
(подумавши)
Я викуплю свій замок і ґрунти.
Д р у г и й
(теж)
Я скарб у схові буду берегти.
Ц і с а р
Я сподівавсь од вас нової дії.
Але, мабуть, не справдяться надії,
Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,
Лишилися ви тими, що й були.
Б л а з е н ь
(надходить)
Ти ж ласкою й мене не обминай.
Ц і с а р
Всім милостям один у тебе край.
Б л а з е н ь
Що за листи — не втямлю я ніяк…
Ц і с а р
Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.
Б л а з е н ь
Якісь чудні, непевні ті дари.
Ц і с а р
Це все тобі; коли дають — бери.
(Виходить).
Б л а з е н ь
То це б мені п'ять тисяч привалило!
М е ф і с т о ф е л ь
Що, вже воскрес, ходяче ти барило?
Б л а з е н ь
Ще й як воскрес — з принесенням дарів!
М е ф і с т о ф е л ь
Ти з радощів великих аж упрів.
Б л а з е н ь
Невже усяк за гроші це вважа?
М е ф і с т о ф е л ь
Купуй за них, чого живіт бажа!
Б л а з е н ь
І дім, і поле зможу я купить?
М е ф і с т о ф е л ь
Авжеж, аби було чим заплатить.
Б л а з е н ь
І замок, гай, і став, і сіножать?
М е ф і с т о ф е л ь
Іч, захотілось блазню панувать!
Б л а з е н ь
Сьогодні ж я маєток загорну!
(Виходить).
М е ф і с т о ф е л ь
(один)
Губу наш дурень має не дурну.
ПОХМУРА ГАЛЕРЕЯ
Ф а у с т, М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь
Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?
Чи ж там не весело тобі,
У легковірній і безжурній
Цяцькованій двірській юрбі?
Ф а у с т
Облиш про те; мені ці фрази
Давно обридли до відрази;
Вживав ти їх, було, й колись,
Аби від діла відмогтись.
А тут нагальна справа є —
Вже каштелян просвітку не дає,
Бо цісар, каже, дав такий наказ,
Щоб вивели з тобою ми нараз
Взірці краси — Гелену та Паріса[149] —
Перед вельможним панством напоказ.
А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.
М е ф і с т о ф е л ь
Даремно ми за діло це взялися.
Ф а у с т
Та це ж од витівок твоїх
Всі стали тут химерувати;
Ми спершу збагатили їх,
Тепера мусим розважати.
М е ф і с т о ф е л ь
Гадаєш ти, що це пусте?
Е, ні, круті нас ждуть пороги
І неторовані дороги, —
Ще й карка зломиш, як на те.
Гелену визвать — замисел хороший,
Та це тобі не паперові гроші.
Примари-мари і чортів-хортів
Я дам тобі, аби лиш захотів,
Але й найкраща вродою чортиця
На героїню, мабуть, не згодиться.
Ф а у с т
Ну от, ізнов тієї заспівав!
Ти завше повен сумнівів, обав,
Знаходиш скрізь уявні перешкоди,
Щоб після брать за ради нагороди.
Не огинайсь, негайно, без крутні
Повинен ти зробити все потрібне.
М е ф і с т о ф е л ь
Поганський світ не підляга мені,
І пекло там зовсім осібне;
Та рада є.
Ф а у с т
Кажи скоріше, ну!
М е ф і с т о ф е л ь
Одкрию я велику таїну:
Без простору й часу, у самотині
Царюють десь од правіку богині;
Про них я говорити зарікавсь.
То Матері!
Ф а у с т
(жахається)
То Матері?[150]
М е ф і с т о ф е л ь
Злякавсь?
Ф а у с т
То Матері! — Чудуюсь тим словам…
М е ф і с т о ф е л ь
Богині ті недовідомі вам
І навіть майже незнайомі нам;
Глибини, де вони живуть, — незглибні.
Ти винен сам, що нам вони потрібні.
Ф а у с т
Куди ж іти?
М е ф і с т о ф е л ь
Куди іти? В несходжене —
І несходиме; осягти невпрошене —
І невпросиме. Чи готовий ти?
Немає там замків, ані затворів;
Ти знаєш жах порожнявих просторів
І вічне безгоміння самоти?
Ф а у с т
Про це не будем говорить ми;
