Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Вiвi (холодна й спокiйна, але вже не певна себе, бо її вiдмова, досi логiчна й сильна, починає бринiти трохи банально й навiть вимушено проти нового тону її матерi). Не думайте, що я гордую вами. Ви хотiли зламати мiй опiр вашою материнською владою: я оборонялася моєю гiднiстю незалежної жiнки. Кажу одверто, я не збираюся терпiти вашi примхи; ви маєте таке саме право й щодо мене. Я завсiди поважатиму ваше право на власнi думки й власне життя.
Панi Ворен. Мої власнi думки, моє власне життя! І я дiждала таке почути вiд тебе! Гадаєш, що мене так само виховали, як i тебе, — дали менi обирати своє життя? Хiба те, що я робила, я робила з власної охоти, хiба я вважала, що так i слiд робити, хiба я теж не вчилася б у коледжi й не була б панною, якби могла?
Вiвi. Всi можуть щось обрати в життi, мамо. Найбiднiша в свiтi дiвчина, звiсно, не може обирати мiж англiйською королевою та директрисою Ньюнгемського коледжу, але вона може або збирати лахмiття, або торгувати квiтками, як їй краще до смаку. Люди завсiди нарiкають на обставини за те, чим вони стали. Я не вiрю в це. Люди, що їм щастить у свiтi, це тi, що йдуть i шукають свою долю, а коли не можуть знайти, то самi собi її творять.
Панi Ворен. Еге, дуже легко так розмовляти, справдi, дуже легко. Ну, що ж! Хочеш знати, яка була моя доля?
Вiвi. Чом не хочу? Скажiть менi. Та сiдайте ж.
Панi Ворен. Сяду, не турбуйся. (З зухвалою енергiєю становить поперед себе стiльця й сiдає. Вiвi мимоволi принишкла). Ти знаєш, хто була твоя баба?
Вiвi. Нi.
Панi Ворен. Ти не знаєш. Я знаю. Вона звала себе вдовою й тримала крамничку смаженої риби поблизу вiд монетарнi. З цього вона жила й годувала чотирьох дочок. Двiйко були рiднi сестри — я та Лiз; обидвi ми були гарнi i вродливi. Мабуть, наш батько був таки добре вгодований, мати казала, що це був якийсь пан; але я не знаю. Окрiм нас двох були ще двi сестри, не рiднi — присадкуватi, негарнi, зморенi, роботящi, чеснi створiння; Лiз i я не дали б їм жити на свiтi, якби не мати, що ладна була не дати нам жити, аби тiльки їх вiд нас оборонити. Вони були чеснi. А що дала їм їхня чеснiсть? Ось слухай. Одна працювала на Блейвасовiй фабрицi по дванадцять годин на добу за дев’ять шилiнгiв щотижневої платнi й врештi померла, отруївшися оловом. Сподiвалися, що вона зостанеться жива, хоч i з трохи паралiзованими руками, але вона померла.Другу ставили нам раз у раз за приклад, бо вона одружилася з робiтником державного харчового склепу в Детфордi й мила та прибирала йому хату й трiйко дiток на вiсiмнадцять шилiнгiв щотижня, аж поки вiн не спився. Варто було для цього бути чесною, хiба не правда?
Вiвi (задумана й уважна). Ви з сестрою теж були такої думки?
Панi Ворен. Ну, Лiз була не з таких; не така вона вдалася. Ми з нею вдвох ходили до церковної школи, бо не хотiли бути такi, як сусiдськi дiти, що нiчого не знали й нiде не вчилися; i це тривало доти, поки Лiз однiєї ночi не вийшла з дому, щоб бiльше не повернутися. Мабуть, учителька гадала, що я збираюся теж зробити за її прикладом, бо священик завсiди лякав мене, що Лiззi колись утопиться в Темзi — стрибне в воду з Ватерлооського мосту. Це було все, що вiн знав про цi речi, дурний дiд! Але я бiльше боялася Блейвасової фабрики, нiж Темзи; коли б ти була на моєму мiсцi, ти б так само почувала. Цей священик пiдшукав менi посаду в ресторанi спiлки тверезих, звiдки я цiлiсiнький день бiгала по всiлякi напої для гостей. Потiм стала за покоївку; а потiм найнялася до буфету на Ватерлооському вокзалi й по чотирнадцять годин на день подавала напої й перемивала склянки — все за чотири шилiнги на тиждень, на власних харчах. А всi вважали, що та служба — велике пiдвищення для мене. І от, однiєї лютої холодної ночi, коли я була така втомлена, що насилу змагалася iз сном, раптом до шинквасу пiдходить i замовляє склянку вина, хто б ти думала? Лiззi! В довгому хутряному мантi, весела й чепурна, з багатьома червiнцями в гаманi.
Вiвi (похмуро). Тiтка Лiззi!
Панi Ворен. Дай боже всякому таку тiтку! Тепер вона живе у Вiнчестерi, коло собору, й всi її дуже поважають, а на балах вона виводить у свiт молодих дiвчат. От i не втопилася в Темзi! Ти трошки нагадуєш менi Лiз; вона була першорядний дiлок, все складала та складала грошi докупи, завсiди вдало удавала з себе порядну, нiколи не втрачала розуму, нiколи не ловила ґав. Побачивши, що я вирославродлива, вона сказала менi, тут-таки при шинквасi: «Що ти тут робиш, дурна дiвчино? Марнiєш i губиш здоров’я для чужої користи!» Саме на той час Лiз збирала грошi, щоб вiдкрити свiй власний дiм у Брюсселi; то вона й змiркувала, що двоє швидше назбирають грошi, нiж одна. Отже, вона позичила менi грошей, щоб дати менi почин; i я наскладала якусь копiйчину, спочатку повернула їй борг, а потiм пристала до спiлки з нею. Чому б я мала цього не робити? Дiм у Брюсселi був першорядний; там дiвчатам було багато краще, нiж на фабрицi, де отруїлася сестра Ганна. Нiкого з наших дiвчат там не мучено так, як мучили мене в ресторанi, або в буфетi на Ватерлооському вокзалi, або вдома. Хiба тобi було б бiльше до вподоби, якби я там зосталася й змарнiла вiд роботи, не доживши до сорока рокiв?
Вiвi (що ввесь час слухала з напруженою увагою). Нi! Тiльки чому ви обрали цю професiю? Хiба не можна трудитися й складати грошi в кожнiй професiї?
Панi Ворен. Еге, складати грошi. Та треба перше заробити цi грошi, а їх не заробиш кожною професiєю. З чотирьох шилiнгiв на тиждень багато не наскладаєш, а треба ж i одягатися. Звичайно, якщо ти негарна й не
