Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Закосичились квітками,
Вбрали пишні пояси,
І стрічками, і шовками
Додали собі краси.
Як до справи взяться зручно,
Можна всього досягти:
Квіти, виплекані штучно,
Будуть цілий рік цвісти.
Із шматочків різнобарвних
Симетричні пелюстки…
Глянь на квіти — скільки чар в них,
Хоч прості самі частки.
Юнь і врода — ніжні квіти,
Смак і мода, все в нас є;
Трудно в жінці розрізнити,
Щó в ній штучне, щó своє.
Г е р о л ь д
Час квітки з голів знімати,
Ставте кошики додолу,
Щоб усякий вибирати
Міг до свого задоволу.
Люди ринули юрбою;
Зразу й сад тут уродився,
Крам, напевне, полюбився —
Крамаркам нема відбою.
С а д і в н и ц і
Тільки цур, не торгуватись,
Хоч би й дорого здалось;
А щоб знали, за що братись,
Коротенько назвемось.
М а с л и н о в а г і л к а з п л о д а м и
Я нікого не чіпаю,
Ворожнечі уникаю
І не маю ворогів.
Я недарма символ миру,
Всюди ширю дружбу щиру
І пильную тиші нив.
Сподіваюся, що зможу
Уквітчать голівку гожу.
З о л о т и й в і н о к і з к о л о с к і в
Краще віток, краще квіток
Дар Церери[135] скрасить вас;
Те, що людям на пожиток —
Найлюбіша із окрас!
Ф а н т а с т и ч н и й в і н о к
Квіти ніби рожі чайні,
Тільки з моху розцвілись;
Для природи — незвичайні,
А для моди — придались.
Ф а н т а с т и ч н и й б у к е т
Не питайте в Теофраста[136],
Що за суміш це квітчаста,
А проте я сподіваюсь,
Що красуням сподобаюсь.
Може, котра закосичить,
Як їй буду добре личить,
Може, хто ласкавий буде
Приколоть мене на груди.
В и к л и к
Хай красують горді й пишні
Ті букети дивовижні,
Вдовольняючи лиш моду,
Зневажаючи природу;
Хай дзвіночки злотом сяють,
З-під кудерців виглядають.
П у п ' я н к и т р о я н д
А ми в пуп'янку в цей час,
Та блажен, хто знайде нас!
Прийде літечко привітне,
Рожа з пуп'янка розквітне…
Що за втіха, що за щастя!
Що жадалося, те дасться,
Очарує Флори твір
Душу й розум, серце й зір.
Під зеленими вітами с а д і в н и ц і чепурно порозкладали свій крам.
С а д і в н и к и
(співають у супроводі теорб [137] )
Всі любуються квітками,
Що за пишна з них оздоба!
А плоди їдять; плодами
Око тішить неподоба!
Вишні, сливи найсолодші
Вибирайте не глядінням,
Бо язик із піднебінням
Кращі судді тут, ніж очі.
Груші, яблука незгірші —
Соковиті, медянисті;
Про квітки складайте вірші,
Що ж до яблук — краще їсти.
(До садівниць).
Тож приймайте нас, красуні,
В свій квітучий, пишний ряд:
Красні квіти ваші юні,
Щедрий наш розкішний сад.
Під наметом цим веселим,
Під рясним сплетінням віт
Для охочих ми розстелем
Брость і листя, цвіт і плід!
Обидва гурти проходять в глибину сцени, співаючи в супроводі гітар і теорб, розкладаючи свій крам на продаж.
М а т и й д о ч к а.
М а т и
Як тебе я привела,
В чепчик нарядила,
Мила личком ти була,
Ще і ніжнотіла…
Тільки доню сповила —
Вже у думці й віддала
За кого хотіла.
Рік за роком пролетів —
Тридцять літ затого!
І чимало женихів
Мáла ти, небого:
Танцювала із одним,
Жартувала із другим,
А все ні до чого.
Скільки гулянок, балів
Не вряжала мати,
Ти й посліднього з орлів
Не могла впіймати.
Нині дурнів повно скрізь:
До когось якось підлізь,
Мушу зятя мати!
Молоді й гарні д і в ч а т а приєднуються до них; починається галаслива невимушена розмова. Р и б а л к и та п т а х о л о в и з ятерами, вудками, липкими паличками та іншим знаряддям виходять і вмішуються в юрбу гарних молодят. Вони бігають навколо, ловлячи одне одного і весело перемовляючись.
Л і с о р у б и
(входять галасливі, незграбні)
Гей, розступіться,
Ми лісоруби!
Стовбури грубі
Косимо з грюком,
Носимо з гуком:
Гей, бережіться!
Труд наш шануйте
І розміркуйте:
Якби не руки
Грубі робітні,
Зазнали б муки
Пани тендітні;
Якби ми плечі
В лісі не гріли,
То з холоднечі
Ви б подубіли.
П о л і ш и н е л і[138]
(вайлувато, якось благувато)
Вік вам згинаться —
Вас любить праця,
А ми — не дурні,
Завжди безжурні:
Легке, як пір'я,
Наше ганчір'я,
Ми все гуляєм,
Гадки не маєм;
Плащик накинем,
Ковпак надінем,
Капці узуєм
І чимчикуєм
Скрізь по базарах,
В одинці, в парах,
Ловимо ґави;
Людської слави
Не боїмося,
Жваво в'ємося
