Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Цнотливий Місяць химерує знов;
Марс хоч не прийде, то стенає кров;
Юпітер сяє всіх світил ясніш;
Сатурн великий, хоч заледве вздриш.
Він як метал і небагато варт,
А на вазі заважить не на жарт.
Як Сонце з Місяцем зійдуться враз,
То срібло й золото — щасливий час!
А інше все прийде само тоді —
Двірці, сади, красуні молоді,
І все це дасть один великий муж,
Він зробить те, що з нас ніхто недуж.
Ц і с а р
Це все я чую удвійні,
Але ж не віриться мені.
Г о м і н у ю р б і
Що він плете?.. Це щось не те…
Це чортівня… Одна бридня…
Чували вже… Чекали вже…
Ізнов обман… Пуска туман…
М е ф і с т о ф е л ь
Стоять, бурмочуть щось там знишка
І ніби віри нам не ймуть;
Тому згадалась чорна кішка,
Той дума папороть добуть[133],
Той хоче якось змудрувати,
А той на чари наріка,
А й їм часом лоскоче в п'яти,
Хода стає чомусь хитка…
То, знайте, дія невмируща
Природи таємничих сил
Струмує, мов вода живуща
З глибин найглибших, як з могил.
Коли занило в тебе тіло
І пояс раптом засвербів, —
Бери лопату, рийся сміло
І докопаєшся скарбів.
Г о м і н у ю р б і
У мене ниє тіло все…
А мною трясця мов трясе…
У мене поперек свербить…
Мені за спиною знобить…
Це все недурно, так і знай,
Що тут скарбів хоч одбавляй.
Ц і с а р
Словами годі вже блудити!
Ні, нас на місце те веди ти,
Вкажи, де скарб копать, скоріш!
Своєю власною рукою
Займусь роботою такою;
А брешеш — то таке укою,
Що в пекло зразу полетиш!
М е ф і с т о ф е л ь
Без тебе можу полетіти.
Та трудно все й перелічити,
Що де сховалось, нічиє.
Буває, в полі бідний ратай
Виорює в горщечку скарб багатий;
Перш думає, що в нім селітра є,
А згодом бачить, радістю пойнятий,
Що золото там щире виграє!..
А скільки є незнаних склепів,
Підвалів, хідників, вертепів,
Куди знаючий хід проб'є!
Там, в глибині, в підземнім світі,
Мовчанням темрявим повиті,
Скарби блискочуть коштовиті:
Полумиски і тарілки
Стоять уряд, із злота литі,
А поруч — чаші і чарки
Жахтять в черленім самоцвіті,
І тут же прастаре вино:
Клепки потліли вже давно,
Та держить бочку камінь винний;
Шляхетні трунки старовинні,
Як і коштовності оті,
Укриті темрявою ночі,
Чекають на часи урочі;
Із чого вдень ми кпить охочі,
Чарує чаром в темноті.
Ц і с а р
Що темнота! Пуття у ній немає.
Що ціну має — хай на сонці сяє!
Хто шахрая впізнає уночі?
Який же кіт у темряві не сірий?
Ні, вдень, при всіх ти скарб чудесний вирий,
Давай сюди чаровані ключі.
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, сам візьмися до лопати,
І збагатишся ти стократ,
З землі зумівши накопати
Черідку золотих телят.
Тоді любенько, без ваги
Оздобиш ти себе й свою подругу;
Її красу й твою потугу
Підвищать ті клейноди дорогі.
Ц і с а р
Скоріш! Скоріш! Та доки ж одкладати?!
А с т р о л о г
(як вище)
Бажанням, царю, треба міру дати;
Ти перше нам веселе свято справ:
Не слід хапаться враз за десять справ.
Подіймо зверху, щоб тоді спідсподу
Дістать певніше гідну нагороду.
Як хочеш благ, то будь благим в душі,
Як хочеш втіх — то кров буйну втиши,
Як прагнеш вин — до виноток берися,
Як ждеш чудес — то вірою вкріпися.
Ц і с а р
Повеселімся ж лихові на злість,
Бо скоро зайде в нас великий піст.
А поки що нехай буяє шал —
Ми справимо бундючний карнавал.
Сурми. Усі виходять.
М е ф і с т о ф е л ь
Не може дурень зрозуміть,
Що щастя треба заслужить.
Хоч камінь мудрих він добуде,
Без мудрого той камінь буде.
МАСКАРАД
Просторий зал з бічними покоями, оздоблений і причепурений до маскараду.
Г е р о л ь д
Геть, давні вигадки німецькі,
Чорти, відьми, танки мертвецькі, —
Ми інших хочемо забав.
Наш володар у дні походів
Недарма Альпи переходив;
Собі на користь, всім на подив
Веселий край він там придбав.
До папського схилившись трону,
Добився цісарських він прав[134]
І звідтіля приніс собі корону,
Та й нам ковпак блазенський теж узяв.
І ми удруге народились:
Усі вельможі, всі пани
У той ковпак любенько нарядились;
Немов дурними поробились, —
По-своєму ж розумні всі вони.
Вони вже йдуть — де самотою,
Де парами, а там юрбою,
Тут за гуртком пливе гурток…
Сюди, сюди, тут стільки вражень!
Проте не йде мені з думок,
Що світ — один великий блазень,
Хоч знає безліч витівок.
С а д і в н и ц і
(співають у супроводі мандолін)
Чепурились ми в надії,
Що сподобаємось вам —
Флорентинки молодії,
Вбрані з
