Повість полум'яних літ - Олександр Петрович Довженко

Коли граната вибухнула, звеселивши все поле, Антоніна почала старано вибивати дурощі з Василика. Скривджений Василик заплакав великими дитячими сльозами.

 Плакала й Уляна. Їй хотілось припасти до Іванових грудей, але вона соромилась, бо ж кругом були люди.

 — Улю, що з тобою? — здивувався Орлюк. — Ти ж у бої ходила!

 — Іваночку, то зовсім інше, — посміхнулась Уляна крізь сльози. — То війна, а це життя.

 Незабаром Орлюк попрощався з селом і молодою дружиною. Ще цілий рік життя і смерть розкривались перед ним у битвах, перед якими мерхли всі битви, на які будь-коли спроможна була людина. І людина перемогла.

 Він стояв біля Бранденбурзької брами. Перед ним проходили незчислимі ряди його товаришів, і він бачив над їх головами сяйво матерніх благословень Батьківщини.

 1944-1945 рр.

--- КІНЕЦЬ ---

У *.txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки www.chtyvo.org.ua