Гастарбайтерки - Наталія Юріївна Доляк

Якось само собою сталося так, що після цирку жінок занесло до невеличкого кафе, де вони досхочу наговорилися. Нова знайома виявилася родом із Центральної України, гарувала в Берліні третій рік, називалася Наталкою. Згодом Галя зрозуміла, що зухвала поведінка нової подруги виявилася звичайною захисною реакцією.

Галина Сергіївна придбала собі нещодавно мобільний телефон. Дуже зручна штука. Жінка не припиняла дивуватися сплеску технічного прогресу. Іграшка була цікава і, що найголовніше, — потрібна, та Галочці не було кому дзвонити й від кого отримувати повідомлення. Зустрівшись із Наталкою, вона раділа як дитина, вносячи до телефонної книги перший і єдиний запис — Таша Кулібаба — і по тому сім цифр. Німці називали Наталку Ташею, як Галину Сергіївну — Халлою.

Тепер вихідні Галя проводила виключно з подругою, яка неабияк «обросла» тут, на чужині, друзями полярно різних національностей, уподобань, віросповідань та професій.

Наприкінці лютого Халла, як зазвичай, у понеділок рвонула на своєму «фордику» до крамнички, щоб закупити продукти на тиждень. Склала довжелезний список. Цілісіньку суботу радилася з хазяйкою, чим би та хотіла поласувати впродовж наступних семи днів. Галя, як і всі німці, шукала, що дешевше, але при цьому не забувала про якість. Лише переселенці гребуть усе поспіль, для них спеціально й виставляють усіляке барахло на найзручніших полицях у супермаркетах.

На початку своєї прислужницької кар’єри Галочка також потрапляла на гачок маркетингових рибалок, але Ельза навчила її бути хитрішою та прискіпливішою до вибору харчових продуктів.

На закупівлю витрачалося чимало часу. Галя планувала повернутися до маєтку лише за три-чотири години. Фрау Краге тримала свою Халлу на мобільному ланцюгу. Коли пані Манькович надовго йшла з дому, особливо у свої вихідні, не могла як слід розслабитися й раз у раз прислухалася до мобільного, боячись, аби той не задзеленчав і якийсь незнайомець не сповістив, що фрау померла. Не любила Халла, коли бодай щось порушувало її плани. От і тепер, накладаючи до візка запаковані продукти, інтуїтивно нашорошувала вуха, аби не проґавити, коли в кишені завібрує слухавка. Подруга Таша у будні серед білого дня не дзвонила, хіба що ввечері десь о дев’ятій могла вийти на вербальний контакт.

І ось телефон гучно видав рингтон[20] — Монсеррат Кабальє втяла шматок арії Тоски[21]. Галина швидко вийняла апарат і зиркнула на екран, де зазначалося: «Ельза». Всередині тьохнуло: значить, сталося… «І що тепер?» — запитала себе Галя і приклала до вуха слухавку, готуючись почути голос лікаря. Натомість із мобільного заверещало Ельзине сопрано. Українка розібрала лише, що якийсь невідомий чоловік грюкав півгодини у двері, а тепер сидить під стінами маєтку. Фрау Краге переконана, що то бандит, тому забарикадувалася в оселі й голосно погрожувала викликати поліцію. Вірогідно, погрози адресувалися незнайомцеві, бо в Галі від крику аж загуло в голові. Вона мигцем, не віднімаючи телефон від вуха, рвонула до авто. Дорогою була на зв’язку з німкенею, заспокоювала її, запевняючи, що за хвилину буде. Сама ні на мить не задумалася, як же вона буде захищати дім, якщо на нього дійсно зазіхнули злодії.

Заглушила двигун, під’їхавши до брами. Не стала заїжджати на подвір’я. Тихенько закрила дверцята, прослизнула у хвіртку, ще й подумала: «Добре, що змастила минулого тижня, бо до цього ковані двері верещали, як сирена». Пошкодувала, що вблагала фрау Краге віддати старого пса до собачого притулку. Від минулого Різдва собака зовсім здурів, не пускав до оселі хазяїв, вишкіряючи жовті зуби, викорчовував квіти, кусав перехожих, якщо йому вдавалося вибігти за мури маєтку… От, усе життя фрау тримала охоронців, а щойно їх не стало — дочекалася злодіїв. Галині Сергіївні, попри небезпечність ситуації, стало смішно. Тамуючи напад реготу, що лоскотав її зсередини, навшпиньках подалася до одного зі входів у будинок. До помешкання можна було потрапити з мансарди, через центральні двері та через кухню. Спочатку Халла почалапала до кухні, там зачинено. Тоді перевірила інші входи — усе заклямковано. Галя легенько пошкреблася в шибку. Здогадувалася, що фрау Краге переховується у цій кімнаті. Наважилася набрати номер хазяйки.

— Я під будинком, — прошепотіла. — Відчиніть… Тут ніби нікого немає.

— Хто це? — прозвучало дурнувате питання.

— Халла, хай вам чорт!!! — гукнула і враз схаменулася: а що, як неподалік дійсно причаївся злодій?.. — Відчиніть терасу, — попросила тихо.

Забігши у дім, взялася розпитувати налякану німкеню, як виглядав нападник, що конкретно робив. Виявилося, нічого страшного чоловік років сорока не вчиняв, просто наполегливо гупав у двері, голосно гукав, називав цю адресу, говорив, як мафія. «Мабуть, хотів довідатись, чи це дійсно та адреса, адже на будинках у Ґрюневальді не висять банальні таблички з зазначенням номерів».

Халла, пересидівши півгодини, вирішила вийти на розвідку.

— Гей! — рознісся її клич великим подвір’ям. — Є тут хтось?

— Ма’! — відлунило з боку альтанки.

Халла подумала, що їй мариться, а серце затіпалося безпідставно. За мить воно забилося сильніше, коли, повернувши голову в бік, звідки пролунало оте «Ма’!», уздріла власного сина. Він ішов їй назустріч, усміхаючись і розставивши руки. Галя стояла мов укопана, а з розчинених дверей чулося попередження фрау Краге:

— Тікай, пришелепувата українко. Це він!

Це дійсно був він… Але ніякий не бандит, а її син — Віктор. У першу секунду їхньої зустрічі пані Манькович примарилося, що вона не в Німеччині, а в обійсті покійної матері… Метельнувши головою, відігнала марення й кинулася в обійми Віті. Фрау Краге була спантеличена, але виходити з дому не поспішала. І лише коли Халла радісно крикнула (що почули й сусіди): «Син! До мене син приїхав!», — стара вичовгала на охайну галявинку. Поручкалася суворо з чоловіком і, бовкнувши: «Заходьте до оселі», — незадоволено пішла першою.

Віктора запросили в Берлін на науковий симпозіум. Захоплено розповідав матері, як точилася боротьба не на життя, а на смерть між ним і ще двома претендентами на цю поїздку. І як Ірися дивом умовила директора інституту спинити свій вибір саме на Вікторові. Особливо Галя раділа фотографіям онучки. Маруся