Сватання на Гончарівці - Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

Уляны.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…

Скорик (продолжает есть). Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.

2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!

3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.

Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.

Хор девок.

Ой чому, чому В сім новім дому Так рано засвічено? Улянка рано вставала, Русу косу чесала, Матінку питала.

Одарка (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світу не бачу! Зостануся з п'яницею, і вже добра не ждати.

Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.

Одарка. Де вже добра ськати! Прок и п. Добра? Осьде добро.

ВОДЕВИЛЬ

Прокип.

Хто добре п'є, той знай все спить; А хто все спить, той не грішить. Чого ж нам тут вередовати? Приньмімось лишень куликати, То й вродиться добро той час. Не було сварки, Не буде лайки, Горілочка зупинить нас. Як нап'ємось та й полягаєм, Прокинувшись, давай знов пити; Та так собі і прогуляєм. А що, Тиміше, як? Тымиш. Так-таки, так.

Прокип.

Коли ж тут лаятись і битись? З горілкою добре нам жити! Коли ж тут лаятись і битись? З горілкою добре нам жити!

Все.

От тут-то лаятись і битись! З горілкою нам лихо жити!

Одарка.

Як жінка стане мужика Товкти і вчити, часто бити, Тогді нам добре буде жити. Тепер же правда в вас яка? Куди ні повернись, старші вони. Мужик дуріє, На все він с-міє, Не слухає ні в чім жони. Ось нуте лишень нам піддайтесь, Під нашу дудку гоцака Скачіть, мовчіть і не брикайтесь. А що, Тиміше, як?

Тымиш. Так-таки, так.

Одарка.

Нехай вчить жінка мужика! То й правда буде не така. Нехай вчить жінка мужика! То й правда буде не така.

Все.

Не вчити жінці мужика На світі правда не така. Алексий и Уляна. Тогді на світі правда стане, Тогді добро меж нас прогляне, Як щира буде в нас любов, Не буде лайки ні розмов. А що, Тиміше, як?

Тымиш.

Так-таки, так.

Алексий и Уляна.

Як станемо усі любитись, За що нам буде вже сваритись?

Все

Як станемо усі любитись, За що нам буде вже сваритись?

Скорик.

В паходах всюди пабував, Каких земель не павидав! Так знаю всьо, і вот порада: Вперьод всево так треба-нада Увесь народ ва фрунт паставіть, Меня фельтфебелем наставіть. «Муницу бережи Аль пряжку падв'яжи». Кагда ж суд'ям тут брать взятки? І лекарям народ морить? Кагда матать нам без аглядки? На зло не будет часу, вірно. Чуть што не так, каманда «смірно»! І фуктель паказал їм бравой, І «с места марш все: левой, правой!» І в ногу будуть все хадіть, Кагда ж тут ссори завадіть? А што, тавариш, как?

Тимиш.

Так-таки, так.

Скорик.

Ах, матушка, воєнна служба! В тебе адной любов і дружба!

Все.

Ах, матушка, воєнна служба! В тебе одной любов і дружба!

Стецько (перед тем возвратившийся).

Ось і я до вас вернувся, Ось і я вже схаменувся; І женитися не буду, Ні довіку, ні до суду. Своїм дітям закажу: Не казітесь, не женітесь. Так і батькові скажу: А чому він оженився? Я б без нього народився. Всяк про щастя все питає, А того ніхто не знає, Що тогді б прийшло добро, Якби не женивсь ніхто. А що, Тиміше, як?

Тымиш. Так-таки, так.

Хор.

Стецько.

От тогді б прийшло добро, Якби не женивсь ніхто.

Все.

От і згинуло б добро, Якби не женивсь ніхто.

Тымиш.

Гай-гай, товкуєте об чім! Тогді добро ми будем знати, Як що-небудь не так зовсім,- А нам не спорить, а казати: Та так-таки, так. Хоч луплять волость писарі; Жінки у гречку знай все скачуть, В горілку воду шинкарі Знай ллють; та що робить? всі кажуть: Та так-таки, так. Багатий дметься, мов шкурат, І часом бреше, пальці знати! Сам бачиш! – він чортяці брат, Не треба спорить, а казати: Та так-таки, так.

(К зрителям.)

А що, чи можна вас спитать? Чи сватанням вам не остили? Як нічого про те сказать; Плесніть, панове мої милі! Оттак, оттак! ФИНАЛ

Все.

Поки добра на світі ждати, Так нам оттут хіба дрімати? Ану! почнем лишень гуляти! Горілка є, музика гра. Дівчата! Нуте танцьовати! Трара-рара, трара-рара.

Загальні танци.

Коментари

Вперше надруковано окремим виданням: Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях. Соч, Грыцька Основьяненка. Харьков, В губерн. тип. 1836, 184 с, Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано травнем 1835 p. 1840 p. вийшло друге видання твору: Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях. Соч. Основьяненка. Изд. 2-е. Харьков, печатано в унив. тип. Цензурний дозвіл І. Снєгірьова датовано 28 червня 1840 р. Істотних відмінностей між першим і другим виданнями немає, хоча Квітка вніс деякі зміни в тлумачення становища кріпаків.

Автограф п'єси зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 66). На титульній сторінці цензурний дозвіл на постановку: «Одобрить к представлению. Спб., 22, июль 1836 года. Цензор Е. Ольдекоп».

Між автографом і виданнями є численні відмінності. Квітка доопрацював і змінив ряд сцен, додав чимало пісенних партій. Якщо в автографі він визначив жанр твору як «малороссийская комедия», то у виданнях – як «малороссийская опера».

Поява цієї комедії була зумовлена потребами розвитку української театральної культури, сценічного реалізму, який вимагав відображення навколишньої дійсності, необхідністю продовжити розпочату Котляревським демократизацію українського театру (див. Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ'яненко. К., 1969, с 222 – 231). Згадуючи про історію написання п'єси, Квітка наголошував, що його персонажі взяті з життя, і в п'єсу він ввів пісні, обряди, які чув від простих харків'ян. Тому не випадково В. І. Даль, рецензуючи «Сватання на Гончарівці», вважав головною його позитивною рисою те, що автор з неперевершеною природністю зображує українського простолюдина. «Письмові твори Основ'яненка, – писав критик, – належать, безперечно, до найбільш вірних, яскравих і барвистих картин побуту простолюдинів тієї частини нашої великої вітчизни, де живе і пише автор» («Литературные прибавления» к «Русскому инвалиду», 1837, № 39).

Перша постановка «Сватання на Гончарівці» була здійснена трупою Л. Ю. Млотковського на сцені Харківського театру. В ролі Стецька з великим успіхом виступив видатний український актор К. Соленик, у виставі були зайняті відомі на той час актори Т. Пряженківська (Одарка), Л. Млотковська (Уляна). Про успіх п'єси Квітка писав С. Т. Аксакову – тоді цензору Московського цензурного комітету – в листі від 12 грудня 1836 р.: «Я поставил действие в Харькове, и действующие все обыватели, малороссияне, вот почему она имела здесь необыкновенный успех и любимая пьеска» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 208). У цьому ж листі він просив Аксакова передати «Сватання на Гончарівці» славетному російському актору M. С. ІЦепкіну для ознайомлення.

10 жовтня 1851 р. Щепкін виступив у цій п'єсі на сцені