Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Що тут за шум? Чим можу вам служити?
Ф а у с т
Так ось хто в пуделі сидів!
Мандрований схоласт[25]! Оце так насмішив!
М е ф і с т о ф е л ь
Вітаю вас, великовчений муже!
Од ваших чарів впрів я дуже.
Ф а у с т
Як звешся ти?
М е ф і с т о ф е л ь
Як дивно запит цей
Від того чуть, хто зневажає слово
Й, не звикши мислить поверхово,
Зглибляє дійсну суть речей.
Ф а у с т
Таких, як ти, відома суть —
Аж світиться крізь пóкрив назви;
Пізнаєтесь усюди враз ви,
Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.
Ну, добре, хто ж ти є?
М е ф і с т о ф е л ь
Я — тої сили часть,
Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.
Ф а у с т
Це загадка! Розгадку ж хто подасть?
М е ф і с т о ф е л ь
Я — заперечення усьóго!
Бо всяка річ, що постає,
Кінець кінцем нічим стає,
І жодна річ буття не гідна.
А все, що ви звете гріхом,
Чи згубою, чи просто злом, —
Ото моя стихія рідна.
Ф а у с т
Ти кажеш, що ти — часть, а сам з'явивсь цілком.
М е ф і с т о ф е л ь
Мені чужа зарозумілість.
Це ж тільки ви з своїм дурним світкóм
Себе вважаєте за цілість.
Я ж — часть од часті лиш, що перше всім була,
Частинка тої тьми, що світло привела,
Те світло гордеє, що хочеться йому
З одвічних володінь прогнати матір-тьму.
Та це йому не вдасться — шкода сил,
Воно навік приковане до тіл:
Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,
Тілами лиш спиняється в ході,
А пропадуть [у виданні Фоліо 2003 р. — «згинуть»] ті тіла — тоді
Й воно разóм з тілами згасне.
Ф а у с т
А, ось до чого ти згодивсь!
Велике знищить — неспромога,
Так ти з маленьким заходивсь.
М е ф і с т о ф е л ь
Та й тут непевна перемога!
Цей світ, оце нікчемне Щось,
Проти Ніщо мов затялось;
На всякі способи я брався,
А все удачі не діждався:
Проти пожеж, потопів, бур
Земля стоїть собі, як мур!
Людське й звірине кодло теж набридло:
Як можна так поводитися підло?
Вже я їх бив, губив — і знов,
Дивись, шумує свіжа кров.
І скрізь таке, хоч бийся в груди —
В землі, в воді, в повітрі, — всюди
Мільйони родяться життів,
В теплі і в холоді, в сирому і в сухому…
Остався б я, напевне, ні при чому,
Коли б огонь служить не захотів.
Ф а у с т
На всеблагу творящу силу,
Підступний, ниций, хижий біс,
Ти руку смертно-зледенілу
Даремно, грузячи [у виданні Фоліо 2003 р. — «грозячи»], підніс.
До чогось іншого б узявся,
Потворний дух, поріддя тьми!
М е ф і с т о ф е л ь
Та я вже й сам був поривався;
Про це ще поговорим ми.
А зараз можна мені вийти?
Ф а у с т
Чому ж не можна? Ну й чудний ти!
Тепер уже знайомі ми:
Заходь до мене, як захочеш,
Вікном — вікном, дверми — дверми,
Та й через комин ти проскочиш.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, [у виданні Фоліо 2003 р. — «Та»] так-то так! А звідси вийти як?
Завадою постане під ногами
Біля порога тайний знак.
Ф а у с т
А! Ти злякався пентаграми[26],
Що має силу над чортами?
Пекельнику, як ти сюди пробравсь?
І як це дух такий попавсь?
М е ф і с т о ф е л ь
А придивись до неї пильно, —
Вона накреслена нещільно:
Не вийшов трохи крайній кут.
Ф а у с т
Випадок добре постарався!
Так ти тепер в неволі тут?
Оце не ждав, не сподівався!
М е ф і с т о ф е л ь
Коли сюди я вскочив псом,
Я не помітив знаку того, —
А [у виданні Фоліо 2003 р. — «І»] чорту вийти вже незмога.
Ф а у с т
А чом не вилізти вікном?
М е ф і с т о ф е л ь
Та звичка в нас така вже здавна повелась:
Чортам і привидам скрізь вхід без перепони,
Але кудою вліз, тудою і вилазь.
Ф а у с т
То в пеклі теж свої закони?
Чудова річ! То з вами можна й пакт
Надійний підписати, безумовно?
М е ф і с т о ф е л ь
Як хто формальний укладе контракт,
Обіцяне завжди одержить спóвна.
Колись питання це складне
Ми обговорим неодмінно.
Ну, а тепер пусти мене,
Прошу тебе, прошу уклінно.
Ф а у с т
Та ще хвилиночку пожди,
Скажи мені хорошу казку!
М е ф і с т о ф е л ь
Та це ми встигнемо завжди.
Пусти мене, зроби цю ласку!
Ф а у с т
Чи я шукав тебе, скажи?
Ти ж сам попавсь мені на щастя.
Хто чорта вловить, то держи,
Хтозна, чи ще коли впіймати вдасться.
М е ф і с т о ф е л ь
Гаразд, на все я пристаю,
Як хочеш, я лишусь з тобою,
Але дозволь фантазію твою
Потішити мого мистецтва грою.
