Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

І розливаюсь морем сліз,

І світ встає в мені безмежний!

Так згадую я час дитячих забавóк

І щастя свят весни, свобідне і безкрає,

І спогад любий цей мене вже не пускає

Зробить останній, грізний крок.

Дзвеніть, бриніть, пісні, ясні, як мрія!

Сльоза біжить… О земле, знову твій я!

Х о р   у ч н і в

Землю покинув він,

Вставши із тліні,

Вгору полинув він

В слави промінні.

Він в небесах ясних,

Там йому стать, радіть;

Ми ж на путях земних,

Тут нам страждать, терпіть.

Ти нас залишив,

Вчителю, ми скорбим:

Ти нас не втішив

Щастям твоїм!

Х о р   а н г е л і в

Христос воскрес,

Смертію смерть зборов!

Вільний від зла оков,

Рад мир увесь!

Хто його чтитиме

Тим, що чинитиме:

Ближніх любитиме,

Благо творитиме,

Тайну віститиме, —

З тим буде Божий Син,

З тим буде він!

ЗА МІСЬКОЮ БРАМОЮ[16]

Ю р б и   л ю д е й, що вийшли гуляти за місто.

Г у р т   п і д м а й с т р і в

Із нами хочете? Ходім!

Д р у г и й   г у р т

Та ні, ми йдем в Стрілецький дім.

П е р ш і

А ми до млину водяного.

О д и н   п і д м а й с т е р

Я раджу вам до Доброї Води.

Д р у г и й

Коли ж негарна там дорога!

Д р у г и й   г у р т

А ти?

Т р е т і й

Куди вони, і я туди.

Ч е т в е р т и й

Ходім у слободу, там гулянки на диво,

Дівчата гарні, і незгірше пиво,

І хлопці б'ючі, хоч куди.

П' я т и й

Диви, яка палка натура!

Чи втретє засвербіла шкура?

Ти не заманиш більш мене туди.

Н а й м и ч к а

Ні, ні, пусти, я маю бути в місті.

Д р у г а

Та він десь тут, ходім до тих осокорин.

П е р ш а

Мені нема з того корúсті,

Бо ж горнеться до тебе він,

З тобою тільки і танцює…

Мене те щастя не хвилює!

Д р у г а

Та він там буде не один,

Казав, що прийде і блондин.

Ш к о л я р[17]

Глянь, пане-брате! Ну й дівульки!

Гайда слідом, підчепим хто яку.

Хмільного пива дзбан, кріпкий тютюн до люльки

Та дівка при бокý — оце нам до смаку.

Д і в ч и н а - г о р о д я н к а

Нівроку, хлопці дженджуристі,

Та легковажні, просто жах:

Де б погулять в пристойнім товаристві —

Так ні, побігли по дівкáх.

Д р у г и й   ш к о л я р

(до першого)

Стривай, ще дві ідуть за нами,

Дівчата ладні, чепурні;

Одна — моя сусідка саме,

І страх до любості мені.

Дивись, як ніжками дрібочуть,

Напевно, нас догнати хочуть.

П е р ш и й

Ні, пане-брате! Щó нам чепурні!

Біжім, не даймо зникнуть дичині.

Ті рученьки, що в будень працю люблять,

В недільний день найкраще приголублять.

М і щ а н и н

Ні, новий бургомістр не радує мене,

Як на посаду став, так зразу кирпу гне!

А місту з нього мало послуг, —

Що день, то гірше справи йдуть,

Що час, то збільшується послух,

Що раз, то більше з нас деруть.

С т а р е ц ь - л і р н и к

(співає)

Пани кохані, любі пáні,

Мої рум'яні, пишно вбрані!

Учуйте голос слізний мій,

Запоможіть в нужді гіркій!

Нехай недарма буду грати!

Блаженний той, хто може дати…

Хай ради празника і ми

Повеселимся між людьми.

Д р у г и й   м і щ а н и н

Люблю я над усе в неділю а чи в свято

Послухати про війни та бої;

В Туреччині, — десь є такі краї, —

Народи ріжуться завзято.

Стоїш собі із кухлем край вікна,

А по ріці човни проходять рівномірно;

Так весело святковий день мина,

І йдеш додому тихо й мирно.

Т р е т і й   м і щ а н и н

Еге ж, сусіде, й я за те,

Хай б'ються там собі на лихо,

Хай світ перевертом іде,

Аби у нас було все тихо.

С т а р а   б а б а

(до дівчат-городянок)

Дівчатонька! Ой любий маків цвіт!

У вас не закохатись годі!

Бабуся стане вам в пригоді —

Чи ворожить, чи вилити пристріт.

Д і в ч и н а - г о р о д я н к а

Не йди, Аґато, до старої відьми,

Не станем тут із нею говорить ми;

Та, знаєш, в неї в новорічну ніч

Я судженого бачила навіч.

Д р у г а

Та і мені вона гадала,

Його в кришталі показала:

Військовий, смілий, гарний на виду, —

Шукаю скрізь його, та хтозна, чи знайду.

С о л д а т и

Кріпкії зáмки —

Мури зубчаті,

Пишні дівчата,

Ще й гордуваті —

Здобич солдата!

Красна в нас плата

За смíливий труд!

Завше ми радо