Українська література » Дитячі книги » Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу - Тарас Микитчак

Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу - Тарас Микитчак

Читаємо онлайн Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу - Тарас Микитчак
вигукнув водій, відпускаючи кермо. — Всі цілі?

— Цілі, — підтвердила тітка Василина.

— Я наче вдруге на світ народився, — втішився водій. — Ніколи не думав, що оси — такі страшні!

— Цій осі пороблено.

— Тепер мушу чекати іншого КраЗа, щоб витягнув ми. То надовго.

Мандрівники попрощалися з водієм і рушили далі.

* * *

Едік, Марена й чортові собаки вийшли до першої галявини на берегах Черемошу. Із заростів щавлю піднімався покинутий будинок. Стіни ще зберігали блакитну фарбу, сірий шиферний дах майже вцілів, а от від шибок залишились самі друзки.

— Може, привал? Я втомився! Хочу їсти! — скиглив Едік, жалібно дивлячись на супутницю.

— Та який ти в біса мисливець, якщо декілька кілометрів не можеш пройти?! Тобі тільки з машин по слонах стріляти!

— Це теж мистецтво!

— Справжнє полювання — коли мисливець на рівних умовах зі звіром! — відрубала Марена, підходячи до порожнього обійстя й уважно його роздивляючись. — Хатка наче безпечна. Хіба потороча могла завестись. Чорти, охороняти периметр!

Собацюри порозсідалися навколо хутора.

У цьому будинку мешкала молоденька сторічна потороча. Досі вона спала, бо в її притулок давно ніхто не заходив, і не була в курсі останніх подій, що коїлися в рідній річковій долині. Зачувши сторонній дух, вона востаннє захропіла й прокинулася. Картонні коробки, що були їй за ковдру, страшенно зашурхотіли. Марена різко обернулася й насупилась, бо не збиралась ділити місце привалу.

— Тху-у-ут небезпечхно! Хочу вас попередити, шо-о-о… — зашамкотіла Плаїчиха, розминаючи щелепи.

Марена вихопила поторочу, пхнула її у стару мидницю і шпурнула у вікно. Мидниця голосно плюснула в Черемош.

— Перекажи іншим поторочам, щоб виміталися з розвалюх на моєму шляху! — крикнула Марена.

Плаїчиха, побачивши навколо себе воду, страшенно перелякалась і загребла руками до берега. Вона ледве дотягла до кам’янистої відмілини, поставила свій плавзасіб на голову й пішла непримітною стежинкою назустріч річковим водам. Їй було дуже лячно на відкритому місці, а з мидницею на голові почувалася безпечніше.



— Піду до Альбихи, р-р-р-розкажу про пор-р-р-руш-ш-ш-ш-шення поторохчевого кодехсу, — бурмотіла вона по дорозі.

Повернувшись до Едіка, Марена гарикнула:

— Досить жерти! Рушаймо далі! Твій фантастичний трофей чекати не буде!

Мисливець, мало не подавився бобами, шпурнув порожню бляшанку у куток і натягнув на себе амуніцію. За хвильку вони тюпали далі. Позаду чорною отарою бігли собацюри.

— Лети на Чивчин і подивись, де стара з дітьми. Як живі, то посунь на них земельку. Зрозумів? — мовила Марена до червоноокого пса. — Оповзні і наповзні…

— Підповзні і відповзні… — підхопив пес.

— Кості ламайте!

— Жити не дайте! Все зроблю гонорово! По-чортівськи й чортову маму не спозорю!

Собацюра швидко перемінився на скаменюшника, розпрямив кажанячі крила й чорною тінню шугнув на захід.

Розділ 6
Золотий топірець

Ноги ковзали. Дмитрик із Дзвінкою через крок сповзали вниз. Здавалося, сама земля під ногами зсувається. Скоро й тітка Василина гепнулася на заднє місце, здивовано роззираючись.

Жорсткі трави зашелестіли й цілим острівцем помандрували донизу, підкоряючись силі земного тяжіння.

— Зсув! — закричала тітка. — Тримайтесь за вільху!

Тітчиним словам вторив приглушений регіт із ялин.

Щойно діти й тітка Василина вчепилися за гілля, як стара дорога під ними шурхнула донизу. Утома після довгої дороги і нелегкі наплічники тягнули у прірву. Тоненькі гілки вислизали з долонь. Під ногами зіяла діра в декілька метрів завглибшки. Вільхові кущі, вивільнивши коріння з землі, обірвались і мандрівники під градом каміння загули донизу.

* * *

Долину Чорного Черемошу швидко заполонила глупа ніч. Такої нічної чорноти на рівнинах не буває. Ледь живий Едік зі своєю напарницею дійшли до Альбино.

— Я більше не можу! Я хочу спати, я хочу їсти! — нудив він світом.

— Ще трохи — і ти вполюєш Рожка! — зваблювала Марена.

— Як? — здивувався мисливець. — Мій слоновий карабін мокрий! Я не можу полювати без єгерів, без загонщиків з собаками, без парасольки від сонця, без тонізувальних напоїв! Таке полювання, на яке ми йдемо, нечуване для професіонала!

— Останні мисливці на цього звіра жили тисячу років тому! Твоя перемога ввійде в історію людства.

— О! Заради такого, я готовий страждати! — жертовно заявив Едік, із захватом глянувши на Марену.

Переступивши поріг старезної хатини, проминули сіни з грудою старого сміття і зупинились у кімнатці з однісіньким віконечком. Тут було доволі затишно: менше протягів і стеля не протікала.

— Жери свою консерву і лягай спати! Підйом о третій ранку!

— Зараз перша ночі! Я за дві години не висплюсь! — спробував заперечити Едік, але відразу затих під холодним і зневажливим Марениним поглядом, який, здавалось, ось-ось розріже навпіл. — Добре, добре! Дві години — це ж чудово!

Мисливець розстелив каремат, роззувся і заліз у спальник. Дотягнувшись до наплічника, дістав бляшанку з бобами й закинув їх до рота, відразу ковтнувши. Порожня бляшанка загриміла в куток, і Едік накрився з головою.

Марена також вляглася й відразу захропіла.

Зненацька підлога разом з Едуардом і Мареною провалилась і полетіла в погріб. Від удару мисливець зірвався на ноги, перечепився і впав. Навколо проламаних дошок завирувала затхла вода. Марена вискочила зі спальника, але не встигла нічого зробити, як слідом за підлогою стіни розсипались на труху й важкий шиферний дах завалився, накривши діру в підвал.

Відгуки про книгу Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу - Тарас Микитчак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: