Гордівниця Злата - Тамара Крюкова
— Ябедник, — процідив Гліб.
Він знав, якщо брат наскаржиться, батько буде незадоволений. Гордій завжди умудрявся повернути все так, що виявлявся правий.
— А ще я скажу, що ти дражнишся, — додав Гордій.
Гліб не встиг відповісти, тому що в цей час сталося те, чого він побоювався. З-під лавки вистромився гострий дзьоб, а потім з’явилася ворона. Це була улюблениця Гліба, Крага. Він облаштував їй у гроті гніздо й щодня потай приносив їжу. Найменше Гліб хотів, щоб про Крагу довідався Гордій, але тепер нічого не можна було виправити. Ворона оглянула хлопчиків. Побачивши Гліба, вона видала радісне: «Краг» — і, кульгаючи, попрямувала до нього.
— Вона ручна? Де ти її взяв? — поцікавився Гордій.
Заперечувати не мало сенсу.
— Знайшов. У неї перебите крило. Воно майже зажило, але літати вона поки не може, — знехотя пояснив Гліб.
Витягши з кишені загорнений у пергамент сир, хлопчик відламав шматочок і простягнув його вороні. Крага обережно взяла частування з долоні.
— Дай я її погодую, — владно сказав Гордій, і не встиг Гліб опам’ятатися, як сир опинився в руках у брата. Тримаючи ласощі над дзьобом ворони, хлопчик наказав:
— Aну, потанцюй.
Крага смішно затопталася на місці, намагаючись схопити шматочок сиру. Вона кульгала, і від цього здавалося, що пташка пританцьовує.
— Дивися, танцює, — розсміявся Гордій і підняв сир вище.
Пташка спробувала злетіти, але хворе крило не тримало її, і вона незграбно опустилася на землю.
— Не дражни, адже вона голодна. — Гліб спробував вирвати сир у брата з рук, але той сховав його за спину.
— Я її не дражню, а дресирую. Нехай попрацює, а потім одержить їжу, — заперечив Гордій.
— Не треба її дресирувати. Вона хвора. І взагалі, це моя ворона, — розсердився Гліб.
— Була твоя, а тепер буде моя. — Гордій показав вороні сир і понадив до себе. — Йди сюди, йди.
Ворона пошкандибала до хлопчини.
— Бачив? — тріумфував Гордій. — Усе продається. Потрібний ти їй без сиру! Теж мені, Робін Гуд, захисник слабких!
Глібові було неприємно, що Крага так легко переметнулася до брата.
— Це моя ворона. Віддай сир, — уперто повторив він.
— А от і не віддам. Спробуй, відніми! — засміявся Гордій.
Він кружляв навколо Гліба, тримаючи сир так, щоб той не міг його дістати. Крага з цікавістю спостерігала за хлопчиками, а потім раптом підскочила до Гордія і дзьобнула його в щиколотку.
— Ой! — скрикнув він і хотів штовхнути кривдницю, але та вивернулась і знову дзьобнула його в ногу.
— Ах ти, тварюка! — Гордій зі злістю кинувся на Крагу.
— Не руш! — Гліб кинувся йому напереріз.
Важко дихаючи, Гордій відступив. Лють клекотала в ньому, але він зумів опанувати себе. Затівати бійку було не в його правилах. Лише дурні думають, що можна вирішити суперечку кулаками. Він віддавав перевагу іншим методам, щоб здобути перемогу. Гордій, гордовито закинувши голову, примружено подивився на брата, жбурнув сир на землю і презирливо поморщився:
— Подавися!
Він розвернувся й пішов геть, як завжди, упевнений у собі.
Гліб присів навпочіпки біля Краги. Ворона гордовито покосилася на хлопчика, начебто хотіла сказати: «Дивися, як ми з ним упоралися». Але на душі в Гліба було сумно. Він знав, Гордій не прощає образ. Тепер, коли грот перестав бути таємницею, не мало сенсу залишати Крагу тут. Утім, Гліб давно хотів перенести хвору птаху ближче до дому, і в нього на прикметі навіть було одне місце. Ідучи, Гліб погладив ворону по твердому пір’ю та пообіцяв:
— Почекай трошки. Завтра я заберу тебе звідси.
— Краг, — розуміючи відгукнулася ворона.
Увесь наступний день Гліб займався облаштуванням нового житла для Краги, а коли гніздо було готове, помчав звичною дорогою до потаємного грота. Продершись крізь зелену огорожу, він присів біля лавки й окликнув свою улюбленицю. Крага не відгукнулася. Хлопчик вирушив на пошуки, але ворони ніде не було. Гліб захвилювався. Крага ніколи не відходила далеко від грота. Чим більше він кликав її, тим більше його охоплювала тривога.
І раптом він помітив у траві вороняче перо. Тремтячими руками хлопчик розсунув гілля кущів і побачив Крагу. Пташка лежала, розкинувши крила. Її шия була вивернута й здавалася неприродно довгою, а очі були затягнуті плівкою.
— Крага, — прошептав хлопчик, розуміючи, що сталося найстрашніше. Він не хотів вірити, що Краги, яка ще недавно чекала на нього й кумедно гралася з ним, більше немає. Гліб не відчував, що плаче. Тільки щоки його раптом стали мокрими й солоними.
Хлопчик, не розбираючи дороги, кинувся до палацу. Задихаючись від бігу, він увірвався до дитячої. Брат був там.
— Це