Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

десять років, вони повинні будуть випити з цього кубка. Він укаже справжнього принца й викриє самозванця.

— О, я вам так вдячна! — вигукнула Злата. — Будь ласка, беріть тут будь-які книги, які побажаєте.

— Ні, я дав слово, що покінчу з моєю слабкістю, а маг не має права порушувати обітницю, — смутно зітхнув чарівник.

Злата на мить задумалася й лукаво посміхнулася:

— Здається, у мене є ще одне бажання, яке ви обіцяли виконати? Отож, я хочу, щоб ви не ховаючись брали книги, які вам подобаються, адже вони розвивають фантазію і з ними творити чудеса набагато легше.

Розділ 6
Покинутий замок

Звістка про подарунок Чарівника незабаром долетіла до Віщунки. Хитрий план валився, але стара чаклунка не думала здаватися.

— Що ж, якщо Злату мені не одержати, то хлопчисько від мене не вирветься, — вирішила вона.

Наближався день королівського полювання. Треба було без зволікання братися до діла. Відьма криво посміхнулася й речитативом промовила:

— Тайно давнього життя, Вирини із небуття. Той, хто спав, вернись додому, Й на годиннику старому Хай проб’є лиха година Й на палац біда нарине.

Рано-вранці, щойно сонце покропило верхівки дерев рожевими бризками сходу, уся придворна знать була готова до виїзду на полювання. Дами хизувалися одна перед одною в костюмах амазонок і кокетували з кавалерами, які, у свою чергу, з виглядом бувалих мисливців гарцювали перед дамами й вихвалялися колишніми успіхами. Кожний сподівався стати героєм дня. Хвилювання вершників передалося коням, і вони в нетерпінні переступали копитами, готові за першою ж командою зірватися в галоп. Єгері вивели псів. У передчутті гонки собаки рвалися на повідках. Сміх, збуджені крики, гавкіт гончих псів — усе це нагадувало свято. На східцях палацу з’явився король із сином. Роги засурмили, сповіщаючи про початок полювання, і кавалькада рушила в дорогу.

Гордій їхав поруч з єгерем, якого до нього приставив батько. Хлопчик був розчарований. Замість справжньої рушниці йому дозволили взяти лише дробовик, придатний хіба, щоб лякати ворон.

«Я віддав би душу, тільки б добути трофей самому», — з досадою подумав Гордій.

Щойно ця думка промайнула в нього в голові, як єгер збочив зі стежки, наказавши принцові чекати. Гордій стис зуби від обурення: як сміє слуга диктувати синові короля? Недовго думаючи, він навмисно направив коня в інший бік від стежки. Не встиг хлопчик проїхати й кілька кроків, як з кущів просто під копита коня вискочив заєць. Від переляку звірятко високо підстрибнуло, метнулося вбік і сховалося в заростях. Серце в Гордія прискорено забилося. Він пришпорив коня й направив за зайцем.

Скакати лісом виявилося нелегко. Заєць, рятуючи своє життя, петляв і кружляв непролазними хащами. Гілки дерев чіплялися за одяг і хльостали принца по обличчю, але азарт мисливця заволодів ним. Погоня п’янила. Заєць почав стомлюватися. Він підпускав хлопчика все ближче й ближче. Гордій передчував швидку перемогу, але раптом загубив слід. Він осадив коня й завмер. Довгий час принц стояв, боячись поворухнутися, і його терпіння було винагороджене. Крізь просвіт між деревами він побачив зайця. Той сидів стовпчиком у декількох кроках від мисливця й настовбурчив вуха, намагаючись зрозуміти, з якого боку йому загрожує небезпека. Зачувши людину, він знявся та пострибав геть. Гордій, якого підганяла досада, ударив коня шпорами й кинувся за звіреням. Заєць вів його все далі й далі, але в запалі погоні хлопчик не думав про те, що може заблукати. Несподівано звірятко зникло, як крізь землю провалилося.

Гордій став як укопаний, прислухаючись і вичікуючи, коли упущений трофей знову викриє себе шурхотом, шелестом або зачепленою гілкою. Очікування затягувалося. Мисливець обстежив найближчі зарості, але дарма. Утративши надію напасти на заячий слід, хлопчик повернув назад і тільки тепер помітив, що навколо немає жодної стежки. Гордій закричав, але на крик ніхто не відгукнувся. Пригадуючи напучування єгеря, хлопчик спробував за зламаними гілками й прим’ятою травою визначити звідки прискакав, однак лише більше заплутувався. Він кидався на всі боки, кликав єгеря, але відповіддю була тиша.

Раптом небо стемніло. Над лісом зависла величезна сиза хмара. Усе вмить стихло. Лякливо обірвався пташиний гомін. Навіть листя припинило перешіптуватися в кронах дерев. У настороженому, змовклому лісі кінський храп здавався неприродно голосним. У сутінках темні стовбури й кострубаті суки дерев були схожі на чудовиськ, які притаїлися. Хлопчика охопила паніка. Він осадив коня, щоб звуками не привертати до себе уваги. І раптом у повній тиші пролунав бій годинника на вежі.

Гордій здригнувся. У лісовій глушині звук курантів здавався більш ніж дивним. Як тут міг опинитися годинник? Принца підганяла цікавість, і він попрямував туди, звідки доносився мелодійний дзвін, але завжди такий слухняний кінь заіржав і позадкував. Гордій ударив норовистого скакуна п’ятами по боках, підганяючи йти вперед, але той запручався. Принц розлючено хвисьнув його батогом. Пронизливо