Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Ти щодо ворони? — запитав Гордій, відразу зрозумівши про що йдеться.

— Як ти міг?! Вона ж жива! — викрикнув Гліб.

— Досі? — нахабно посміхнувся Гордій.

Гліба затрясло від самовдоволеної та дуже впевненої усмішки брата. Він згадав бідну Крагу, яка жалюгідною грудочкою самотньо лежала на землі. Сльози застелили його очі, й він кинувся на кривдника.

— Ти убив її… ти…

— А ти доведи, що це я звернув їй шию, — ухиляючись від ударів, уїдливо сказав Гордій.

— Я уб’ю тебе! Чуєш? Я уб’ю тебе! — несамовито крикнув Гліб, розлючено молотячи кулаками.

Настиг вихователь і вчасно розняв забіяк. Дізнавшись про бійку між дітьми, король спохмурнів. Сварки між синами були нерідкими, але до бійок раніше не доходило. Заводія треба було покарати.

Обидва брати, понурившись, стояли перед батьком.

— Отже, що сталося? — строго запитав король.

— Я його навіть пальцем не торкнув. Він сам напав на мене, — випалив Гордій.

— Чому ти це зробив? — Батько повернувся до Гліба.

— Він убив мою ворону, — шморгнув носом хлопчик.

— Неправда! — з запалом заперечив Гордій. — Він торочить про якусь ворону, але я про неї знати не знаю. Може, її задушила кішка.

— Він усе бреше! — викрикнув Гліб, але батько обірвав його.

— У тебе манери візника, а не принца. Будь ласкавий, стеж за своєю мовою і зараз же вибачся перед братом.

— Ні, — похитав головою Гліб, сам дивуючись тому, що він насмілився суперечити батькові.

Король спохмурнів. Він не звик до непослуху.

— У такому разі ти будеш покараний, — крижаним голосом промовив він. — Наступного тижня я збирався уперше взяти вас обох на королівське полювання, але тепер зі мною поїде тільки Гордій. Ти дуже розчарував мене, Глібе. В тебе буде час подумати над своєю поведінкою. І запам’ятай, якщо ти ще хоч пальцем торкнеш брата, тобі це не минеться.

Гліб мовчав. Що користі пояснювати, коли тебе навіть не бажають вислухати. Вийшовши з кабінету батька, він з-під лоба глянув на Гордія і процідив:

— Підлий брехун, ненавиджу тебе.

— Он як? Може, скажеш про це батькові? — глузливо промовив Гордій, а потім додав: — Запам’ятай, усе одно все буде по-моєму.

Наближалося літо. Пізня весна виткала галявини й переліски сонячним килимом кульбабок та одягла дерева свіжим листям. У палаці готувалися до святкування десятиліття Гордія і Гліба. У день святкування король вирішив оголосити ім’я свого спадкоємця. Пророцтво Віщунки збувалося.

Ніч сповила землю в щільний кокон тиші. Світ відпочивав після довгого травневого дня, лише Злата лежала й не спала, дивлячись на зоряне небо за вікном. Раптом темна хмара закрила нічні світила. Вона стрімко наближалася. Ще мить, і у віконному прорізі вималювався силует жінки в спідниці, довгий поділ якої вився, наче прапор. Злата обмерла. Вона поспішно запалила світильник і побачила Віщунку. Відьма злізла з підвіконня і, підіткнувши шлейф спідниці, кивнула хазяйці опочивальні.

— Бачу, тобі не спиться, красунечко. Ти часом не на мене чекаєш? — солодкоголосо проспівала стара.

— Йди. Нам немає про що з тобою говорити, — сказала Злата, коли дар мови повернувся до неї.

— Он як? Тоді відкрию тобі маленький секрет. У тебе тільки один син, а другий — підкидьок, якого я створила за допомогою магії.

— Неправда!

— Думай, як тобі заманеться, тільки якщо будеш мені упиратися, зозуленя швидко розправиться з твоїм пташенятком так, що й жодної шкаралупки не залишиться, — пригрозила відьма.

Злата згадала про останню сварку хлопчиків. Якщо Віщунка не бреше, то погроза Гліба поквитатися з Гордієм набувала лиховісного значення.

— Хто мій син?

— Той, хто народився першим. Скорися й дізнаєшся його ім’я, — посміхнулася відьма.

— Ні, — рішуче заперечила Злата.

— Що ж, нехай буде по-твоєму, уперте дівчисько. Розпрощайся зі своїм синочком, — зло викрикнула Відьма й зникла.

Протяг пронісся по кімнаті, грюкнув стулкою вікна. Злата прокинулася, відкрила очі й побачила, що спальня порожня. Небо на сході посвітліло. Вітерець ледь погойдував фіранку. Злата сіла на ліжку, остаточно прокидаючись.

Уранці Злата розповіла чоловікові про слова Віщунки, але він вирішив, що це лише поганий сон. А коли вона спробувала дізнатися, хто із хлопчиків — первісток, ніхто не зміг кинути світло на події того дня, коли народилися близнюки. Залишалося шукати відповідь у літописі.

Злата була частою гостею бібліотеки й легко відшукала шафу, де зберігалися хроніки королівської родини,