Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - Ено Рауд

Одначе голос його прозвучав невпевнено.

— Боюся, що поразка їх дечому навчила, — припустив Муфтик. — Схоже на те, що зараз у них новий план наступу, кращий.

Мандрівнички уважно спостерігали за рухом пацюків.

ДИВО-ЗБРОЯ ПРОТИ ПАЦЮКІВ

Пацюки наближалися до машини повільно, проте невпинно, їхні вуса нервово посмикувалися, ніздрі втягували повітря, очі палали люттю.

Скоро Муфтик і Півчеревичок збагнули, що цього разу у пацюків зовсім інший план, ніж був напередодні. Вони явно зробили серйозні висновки з невдачі. їхня ударна сила, спеціальні відбірні лави з найбільших пацюків, нині розділилася на два табори і розташувалася обабіч машини.

— Цього разу вони атакуватимуть із флангів, — сказав пригнічений Муфтик. — А це означає, що ми позбавлені Можливості контратакувати їх машиною.

— Коли пацюки нападуть на нас із обох боків, — заскиглив Півчеревичок, — то поховають нас живцем під собою, і фургончик буде для нас труною на колесах.

Схоже, що до того йшлося.

Муфтик безпорадно поклав руки на кермо — вони тремтіли. Що робити? Що ж робити? У Півчеревичка на ролі виступили крапельки поту. Ніякого порятунку!

А пацюки широким фронтом насувалися і справа, і зліва. І знову їх наче пересмикнуло, як минулої ночі. Ось-ось має початися страшенна навала…

Та ба, що це, що це?

Замість того, щоб кинутися на фургончик, пацюки раптом повернули голови в той бік, де знаходився вхід у руїни. Ще мить — і вся незчисленна зграя притьмом кинулася туди.

Муфтик і Півчеревичок одночасно метнулися до заднього віконця, аби побачити, що змусило пацюків одмовитися від попередніх намірів. І раптом друзі в один голос вигукнули:

— Мохобородько!

Мохобородько, нарешті, повернувся. Але в яку мить!

Півчеревичок заплющив очі, й одразу ж те саме зробив Муфтик. Жоден із них не хотів бачити загибелі свого друга й товариша.

І по хвилі Півчеревичок, усе ще із заплющеними очима, сказав тихо:

— Він був чудовий товариш!

Зараз Півчеревичок ладен був пробачити Мохобородьку геть усе, забути всі непорозуміння, які виникали іноді між ними. А того Рудольфа, того огидного змія, він більше ніколи не згадає лихим словом.

— Мабуть, уже кінець, — прошепотів нарешті Муфтик. — Розплющимо очі, га?

— Розплющимо, — погодився Півчеревичок. — І мужньо глянемо в очі своїй долі.

Вони розплющили очі і — побачили Мохобородька, який спокійнісінько простував до машини.

— Сталося диво! — вигукнув Муфтик.

І це без усякого перебільшення можна й справді назвати дивом — пацюки, які так рвучко кинулися до Мохобородька, лякливо позадкували од нього. І навіть найбільші, найнахабніші з них, з палаючими від люті очима, не наважувалися навіть підступити до Мохобородька. Той неначе був оточений муром, через який не міг проникнути жоден пацюк.

Сам же Мохобородько мав такий вигляд, ніби навколо нього взагалі немає розлюченої пацючої зграї. Він помахував чимось схожим на букет і навіть стиха щось мугикав.

Підійшовши до машини, відчинив дверцята і бадьоро мовив:

— Доброго ранку!

Тепер, коли пацюча зграя знову відступила і Мохобородько, живий та здоровий, сидів у фургончику, Півчеревичок став задерикуватим.

— Доброго ранку, чудодію! — передражнив він Мохобородька. — І щонайсердечніша тобі дяка за чарівні лісові квіти цього п’янкого літнього ранку. Адже тепер лихо позаду — подумати лишень: у машині свіжий букет і ми разом. То хіба життя без квітів і змія Рудольфа.

Але Мохобородько відповів:

— Ти правий. Без цих квітів, як ти правильно сказав, у нас зараз не було б ніякого життя. Бо ця квітка — не що інше, як чорнокорінь — диво-зброя проти пацюків.

Він помахав перед носом у друзів якоюсь рослиною з червоними квітами й довгастим листям і заговорив далі:

— А річ ось у чому. Жоден пацюк не терпить своєрідного запаху чорнокореня. Ось чому я так легко пройшов крізь пацюче збіговисько. Між іншим, відомі навіть випадки, коли пацюки й миші кидалися з корабля в море, якщо на борту з’являвся дух свіжого чорнокореня.

— Урр-а-а! — захоплено загорлав Півчеревичок. Його недавнє невдоволення ніби вітром розвіяло.

— Я гадаю, треба починати, — рішуче сказав Муфтик і завів мотор. — Але видертися на вершечок сосни дуже важко, а надто мені, адже я змушений не знімати муфти.

— Авжеж, — кивнув Півчеревичок. — І найкраще це зробити рано-вранці, бо спекотного дня нам не захочеться добиратися до оселі білобокої злодійки.

Муфтик під’їхав машиною під сосну. Мохобородько вийшов і, розмахуючи чорнокоренем, відігнав пацюків на певну відстань. Услід за ним наважилися вийти Муфтик і Півчеревичок.

— Тепер ходімо! — бадьоро скомандував Півчеревичок. — Вперед, до нових висот!

І ось він уже спритно подерся по стовбуру, чіпляючись голими пальцями ніг за тріщини соснової кори.

— Як швидко може змінюватися становище! — похитав головою Муфтик. — Зовсім недавно Півчеревичок подумки ховав себе, а тепер ось дряпається у височінь, мов навіжений.

— Твоя черга, — урвав Муфтикові роздуми Мохобородько.

Але Муфтик раптом геть знітився.

— Річ у тім, що… боязно полишати машину без нагляду, — пояснив він. — Ще залізуть пацюки всередину.

— Гм, — замислився Мохобородько. І миттю знайшов порятунок:

— Ми залишимо біля фургончика чорнокорінь.

— Ти гадаєш?

— Авжеж! — Мохобородько був у захваті від свого щойно знайденого плану. — Чорнокорінь захистить машину від пацюків краще, ніж найпотаємніший замок.

Муфтик усе ще вагався, і Мохобородько додав:

— Латинська назва чорнокореня — Cynoglossum officinale.

Це й вирішило справу, тому що назва чорнокореня латиною справила на Муфтика глибоке враження.

— Пристаю, пристаю, — погодився він.

Мохобородько прилаштував чорнокорінь на капот і разом із Муфтиком поліз на сосну.

У СОРОЧОМУ ГНІЗДІ

Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент.

— Вона повертається! — стривожився і Півчеревичок.

Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда.

— Поспіши! — наказав Мохобородько.

— Полощи! — вигукнув Муфтик, який од хвилювання часто переплутував слова.

Півчеревичок, звісна річ, розумів, що захистити гніздо простіше, ніж захопити. Спробуй-но проникнути в нього, коли гострий сорочий дзьоб може щомиті клюнути тебе Б тім’я. Набагато легше не дати птахові підлетіти до гнізда.

Саме через це Півчеревичок прагнув устигнути на верхівку дерева раніше від сороки й приготуватися до захисту.

Одначе, схоже було, що й сорока збагнула ситуацію. Кожен помах крил із загрозливою швидкістю наближав її до гнізда.

— Хто кого? — сердито бурмотів під ніс Півчеревичок, підтягуючись на наступну гілку.

Коліна йому пекло пеком, долоні й ступні геть-чисто в живиці,