Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

— Ми приїхали сюди з розвізником іще на світанку, — почала пані Ферфакс, — і привезли… Оце так-так! Та це ж Фанні!

Вона випустила свою ручку кошика — і кинулася обіймати Фанні. Летті теж кинула свою ручку кошика — і кинулася обіймати Софі.

Тут почалося таке всезагальне обіймання, крики і вигуки, що Софі здалося просто чудом, що Хаул не прокинувся. Але його хропіння долинало сюди навіть попри весь цей гамір. «Піду із замку сьогодні ж увечері», — вирішила Софі. Вона була така рада всіх їх бачити, що не могла й допустити думки піти, не поспілкувавшись із ними.

Летті була явно закохана в Персіваля. Поки Майкл підтягував кошик до столу і діставав з нього холодних курей, пляшки вина і медові пудинги, Летті повисла на плечі Персіваля з таким виглядом власниці, який Софі ніколи не схвалювала, і змусила його викласти все, що він пам’ятав. Персіваль, здається, не мав нічого проти. А Летті була така гарна, що Софі не могла його звинувачувати.

— Він прийшов до нас і весь час перетворювався то на людину, то на різних собак, і при цьому наполягав, ніби він мене знає, — звернулася Летті до Софі. — Я була впевнена, що бачу його вперше, але це не має значення.

Вона поплескала Персіваля по плечу, так ніби той усе ще був собакою.

— Але ж принца Джастіна ти бачила? — запитала Софі.

— Звичайно, — не замислюючись відповіла Летті. — Уявляєш, заради інкогніто він був у зеленому мундирі, але це був явно він. Такий люб’язний і ввічливий, навіть коли був сердитий через пошукові чари. Мені довелося переробляти їх аж двічі, бо вони постійно показували, ніби чарівник Саліман перебуває десь між нами і Маркет-Чиппінгом, а він присягався, що це не може бути правдою. І поки я виконувала ці чари, він весь час мені заважав, називав мене «любонькою», але так, знаєш, саркастично, і все розпитував: хто я така, де живе моя рідня, скільки мені років… Я подумала, що він страшенний нахаба! Краще вже чарівник Хаул, а це щось та й значить!

На цей час усі товклися в кімнаті, їли курятину і потягували вино. Кальцифер якось дуже принишк. Нагорі від нього залишилося лише кілька зелених язичків, тому, очевидно, ніхто його не помічав. Але Софі хотіла представити йому Летті. Вона спробувала вмовити його показатися.

— Це що, справді той самий демон, від якого залежить життя Хаула? — запитала Летті, доволі недовірливо дивлячись на зелені язички.

Софі підняла погляд, щоб запевнити Летті, що Кальцифер справжній, і побачила міс Ангоріан. Та стояла на порозі з сором’язливим і невпевненим виглядом.

— Ой, вибачте, будь ласка. Я невчасно, так? — сказала міс Ангоріан. — Я просто хотіла поговорити з Хауеллом.

Софі піднялася, не знаючи, що робити. Їй було трохи соромно, бо вона перед тим виставила міс Ангоріан за двері. А єдиною причиною цього було те, що Софі знала: Хаул залицяється до міс Ангоріан. З іншого боку, це ж не означало, що Софі має її любити.

Майкл вибив ініціативу з рук Софі, зустрівши міс Ангоріан осяйною посмішкою і привітальним вигуком.

— Хаул ще спить, — пояснив він. — Заходьте, почекаєте, а тим часом вип’єте келишок вина.

— Як це люб’язно, — мовила міс Ангоріан.

Але було цілком очевидно, що міс Ангоріан зовсім не весело. Вона відмовилася від вина і нервово ходила по кімнаті, гризучи курячу ніжку. Кімната була повна людей, які прекрасно знали одне одного, а вона була тут чужою. Фанні тільки погіршила ситуацію, коли відірвалася від невпинної балачки з пані Ферфакс і зауважила: «Що за дивне вбрання!» Не краще повелася й Марта. Вона бачила, з яким захватом Майкл привітав міс Ангоріан, тому зробила все можливе для того, щоб Майкл розмовляв тільки з нею самою і з Софі. А Летті просто не звернула на міс Ангоріан жодної уваги і пішла сидіти на сходах із Персівалем.

Мабуть, саме тому міс Ангоріан досить швидко вирішила, що з неї досить. Софі побачила, що вона стоїть біля дверей і намагається їх відчинити. Софі поспішила до неї, почуваючи себе дуже винною. Як би там не було, а почуття міс Ангоріан до Хаула, напевно, дуже сильне, раз вона сюди прийшла.

— Ще не йдіть, будь ласка, — попросила Софі. — Я піду розбуджу Хаула.

— О ні, не треба, — заперечила міс Ангоріан з нервовою посмішкою. — У мене вихідний, і я з задоволенням почекаю на нього. Я подумала, що вийду і погуляю надворі. Тут трохи задушливо через цей смішний зелений вогонь.

Як на Софі, це був найкращий спосіб позбутися міс Ангоріан, не позбуваючись її. Вона ввічливо відчинила перед нею двері. Чомусь — можливо, це було якось пов’язано з тими запобіжними заходами, що їх Хаул просив Майкла дотримуватися, — ручка сама собою перекрутилася фіолетовим донизу. На вулиці крізь туман світило сонце і пропливали кущі червоних і фіолетових квітів.

— Які прекрасні рододендрони! — вигукнула міс Ангоріан своїм найбільш хрипким і тремтливим голосом. — Я мушу підійти туди, щоби подивитися на них зблизька!

І вона поспішно зіскочила на мокру траву.

— Тільки не йдіть на південний схід, — гукнула їй услід Софі.

Замок повільно відпливав убік. Міс Ангоріан сховала чарівне личко у жмуток білих квітів.

— Я взагалі не стану далеко заходити, — пообіцяла вона.

— Ой лишенько! — зойкнула Фанні, підійшовши до Софі. — А де ж моя карета?

Софі їй пояснила, як могла. Але Фанні так розхвилювалася, що Софі довелося повернути ручку вниз оранжевим і продемонструвати алею біля особняка, де був набагато похмуріший день, а лакей Фанні і її кучер сиділи на даху карети, їли ковбасу і грали в карти. Лише тоді Фанні повірила, що карета не викрадена в якийсь загадковий спосіб. Софі спробувала їй пояснити, хоча сама не дуже знала, що й до чого, як одні двері можуть відчинятися в кілька місць одночасно, коли раптом Кальцифер здійнявся над полінами і заревів.

— Хауле! — завив він, наповнюючи комин синім полум’ям. — Хауле! Хауелле Дженкінсе, Відьма знайшла сім’ю твоєї сестри!

Нагорі пролунали два важкі удари. З грюкотом відчинилися двері Хаулової спальні, і Хаул вихором злетів по сходах. Летті й Персіваль ледве встигли відскочити з його шляху.

Побачивши чарівника, Фанні тихенько скрикнула. Волосся Хаула скидалося на копицю сіна, а очі були зовсім червоні.

— Вдарила в слабке місце, бодай би їй! — прокричав він, метаючись по кімнаті, вимахуючи своїми розтріпаними чорними рукавами. — Я боявся, що вона це зробить! Дякую, Кальцифере!

Він відсунув Фанні убік і відчинив двері.

Софі почула, як вони за ним зачинилися, і зашкутильгала сходами нагору. Вона прекрасно усвідомлювала, що поводиться влізливо, але мусила подивитися, у чому ж усе-таки