Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

— Софі, — озвався Хаул, — я старався як міг. Хіба ви не помітили, що останнім часом вас уже не так болять кістки? Чи вам подобалося, коли вони боліли?

Софі не відповіла. Тоді Хаул махнув на неї рукою і повернувся до Персіваля:

— Радий бачити, що ви щось таки та й маєте в голові. Я непокоївся за вас.

— Насправді я не так і багато пам’ятаю, — сказав Персіваль. Але він більше не поводився як недоумок. Він узяв гітару і настроїв її. За кілька секунд гітара зазвучала значно краще.

— Ось і відкрилася моя печаль, — жалібно сказав Хаул. — Бо хоч я й народився в Уельсі, але мені ведмідь на вухо наступив. Ви розповіли Софі все? Чи ви все-таки знаєте, що хотіла дізнатися Відьма?

— Вона хотіла дізнатися про Уельс, — відповів Персіваль.

— Я так і думав, — стримано сказав Хаул. — Ну, добре.

Він пішов у ванну і просидів там дві години.

Весь цей час Персіваль грав на гітарі різні мелодійки — усі в повільній, замисленій манері, ніби навчаючись, а Майкл повзав по підлозі з паруючою ганчіркою, намагаючись позбутися слідів гербіциду.

Софі сиділа в кріслі і не озвалася ні словом.

Кальцифер раз у раз вискакував, зиркав на неї і ховався назад під поліна.

Хаул вийшов з ванної в костюмі, що блищав чорнотою, з волоссям, що блищало білизною, і в хмарі пари, що пахла тирличем.

— Я можу повернутися пізно, — попередив він Майкла. — Опівночі настає день Середини літа, тож Відьма може спробувати якихось штучок. Тому тримай оборону напоготові і, будь ласка, пам’ятай, що я тобі сказав.

— Добре, — кивнув Майкл, викидаючи в раковину паруючі рештки ганчірки.

Хаул повернувся до Персіваля:

— Думаю, що знаю, що з вами сталося. Розсортувати вас буде нелегкою роботою, але завтра я спробую, після того, як повернуся.

Хаул підійшов до дверей, але зупинився, тримаючись за клямку.

— Софі, ви далі зі мною не розмовляєте? — сумовито запитав він.

Софі знала, що Хаул може нити і в раю, якщо йому це буде вигідно. До того ж він тільки що скористався нею, щоб витягти з Персіваля інформацію.

— Ні! — гиркнула вона.

Хаул зітхнув і вийшов. Софі підвела погляд і побачила, що ручка повернута вниз чорним. «Вирішено! — подумала вона. — Ну і що з того, що завтра день Середини літа! Я йду».

Розділ двадцятий,

у якому Софі весь час щось перешкоджає піти з Мандрівного Замку

Настав ранок дня Середини літа. Майже тієї ж миті Хаул ввалився у двері з таким грюкотом, що Софі аж підскочила у своєму закутку, переконана, що Відьма женеться за ним по п’ятах.

— Ось так вони про мене дбають — завжди без мене в ігри грають! — проревів Хаул.

Софі зрозуміла, що він намагається наспівати Кальциферову пісеньку про горщечки, і знову лягла, а тимчасом Хаул перечепився об стілець і при цьому так копнув табурет, що той полетів через усю кімнату. Тоді Хаул спробував піднятися нагору — спочатку через комору, а пізніше і через двір. Це його явно трохи спантеличило. Однак врешті-решт він знайшов сходи — всі, крім нижньої сходинки, — і впав на них лицем. Весь замок струснувся.

— Що сталося? — запитала Софі, просовуючи голову між стовпчиками поруччя.

— Зустріч регбійного клубу! — з гідністю пробелькотів неслухняним язиком Хаул. — А хіба ви не знали, що я захищав кольори свого університету, пані Нишпорко?

— А вас самого хто захистить, якби що до чого? — запитала Софі.

— Я народився, щоб зріти дива, — нагадав їй Хаул, — де невидимий світ — лиш для мене ява, і я саме йшов до ліжка, коли ви загородили мені дорогу. Я знаю, де всі минулі роки і хто дідьку копито розтрощив-таки…

— Йди ляж, дурню, — спросоння порадив йому Кальцифер. — Ти п’яний.

— Хто, я? — образився Хаул. — Запевняю вас, друзі мої, я зовсім тверезий!

Він піднявся і побрів нагору, тримаючись за стіну, ніби боявся, що як тільки він її відпустить, та відразу ж кудись утече. Зрештою, двері спальні таки справді від нього втекли.

— Так, це була брехня! — зізнався чарівник, намагаючись пройти крізь стіну. — Моє блискуче безчестя стане мені спасінням…

Він ще кілька разів гримнувся у стіну — у кількох різних місцях, — а тоді нарешті знайшов двері спальні і вломився в них. Софі було чути, як він там падає на підлогу і нарікає, що ліжко не хоче стояти на місці і кудись від нього втікає.

— Він просто нестерпний! — сказала Софі і вирішила негайно звідси піти.

На лихо, весь цей шум розбудив Майкла, а також Персіваля, який спав на підлозі у Майкловій кімнаті. Майкл спустився вниз і повідомив, що вони вже остаточно прокинулися і можуть піти назбирати квітів для віночків на свято Середини літа, поки не почалася денна спека. Софі була не проти востаннє вийти на квітковий луг. Надворі стояв теплий молочний туман, наповнений ніжними пахощами і приглушеними кольорами. Софі пошкутильгала по траві, пробуючи болотистий ґрунт ціпком і прислухаючись до щебету і свисту тисяч пташок. Їй було по-справжньому жаль звідси йти. Вона погладила вологу атласну лілію і торкнулася фіолетової квітки з нерівними пелюстками і довгими тичинками, повними пилку. Озирнулася на високий чорний Мандрівний Замок, що розсікав туман за ними. Тяжко зітхнула.

— Він усе тут поліпшив, — зауважив Персіваль, кладучи оберемок гібіскусів у летюче корито Майкла.

— Хто? — запитав Майкл.

— Хаул, — відповів Персіваль. — Спочатку тут були тільки кущі, та й ті дрібні і сухі.

— То ви згадали, що бували тут і раніше? — збуджено запитав Майкл. Він усе ще думав, що Персіваль — то насправді принц Джастін.

— Здається, я ходив тут із Відьмою, — невпевнено промовив Персіваль.

Вони притягли в крамницю аж двоє ночов квітів. Софі помітила, що коли вони заходили вдруге, Майкл обернув ручку над дверима кілька разів. Очевидно, це було якось пов’язано з тим, щоби не пустити у Мандрівний Замок Відьму. Після того, звичайно ж, їм довелося наробити віночків для свята Середини літа. Це забрало купу часу. Софі збиралася перекласти цю роботу на Майкла з Персівалем, але Майкл був занадто зайнятий тим, що задавав Персівалю хитромудрі запитання, а Персіваль працював дуже повільно. Софі розуміла, чому Майкл так розхвилювався. Навколо Персіваля витала якась дивна аура: здавалося, він чекав, що ось-ось щось повинно статися. Це змусило Софі замислитися, чи він ще й досі якоюсь мірою не перебуває під владою Відьми. Так що більшу частину віночків їй довелося сплести самій. Якщо вона й думала про те, щоби залишитися і допомогти Хаулові оборонятися від Відьми, то тепер ці думки розвіялися, як дим. Хаул же, який міг би за одним махом сплести всі ці віночки, вдавшись до чарів, хропів так голосно, що Софі чула його навіть