Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
«Чудово!» — подумала Софі.
Ціпком вона відчистила з ніг оранжеву гидоту і пішла до безголової фігури на троні. Фігура діяла їй на нерви.
— Ні, друже, — сказав Хаул Опудалу, яке стрибнуло прямо в купу кісток і стало порпатися в них ногою. — Ні, її серця ти тут не знайдеш. Воно — в її вогненного демона. Думаю, він уже давно її подолав. Як же це все-таки сумно.
Софі тим часом зняла шаль і акуратно закутала нею безголові плечі принца Джастіна.
Хаул зауважив:
— Здається, решта того, за чим ти шукав, тут.
І покрокував до трону, а Опудало поскакало поруч.
— Наскільки це мені знайомо! — кинув чарівник Софі. — Я зі шкіри пнуся, щоби добратися сюди, а ви тут собі мирно прибираєте!
Софі підвела на нього очі.
Як вона і боялася, у контрастному світлі, що лилося крізь пролам у стіні, стало видно, що Хаулові не захотілось ні поголитися, ні навіть зачесатися. Його очі все ще були червоні, а чорні рукави подерлися в кількох місцях. При такому освітленні Хаул мало чим відрізнявся від Опудала. «Ой, лихо! — подумала Софі. — Напевно, він дуже любить міс Ангоріан».
— Я прийшла сюди за міс Ангоріан, — пояснила вона.
— А я сподівався, що коли влаштую візит до вас усієї вашої родини, то це вас зупинить! — скривився Хаул. — Але де там!
Тут Опудало стрибнуло просто перед Софі.
— Мене послав чарівник Саліман, — повідомило воно невиразним голосом. — Я стерегло його кущі на Пустирищах, коли його схопила Відьма. Він вселив у мене всю свою магію, яку лише зміг, і наказав мені прийти йому на порятунок. Але на той час Відьма вже розтерзала його на частини, які сховала в різних місцях. Мені було дуже важко. Якби ви своїми словами знову не вдихнули в мене життя, я б нічого не зміг зробити.
У такий спосіб Опудало відповіло на запитання, які йому задавала Софі, перш ніж вони обоє кинулися сюди.
— Отже, коли принц Джастін замовляв чари пошуку, вони вказували на тебе, — сказала Софі. — Але чому?
— На мене або на череп, — озвалось Опудало. — Між нами кажучи, ми найкращі його частини.
— А Персіваль зроблений з чарівника Салімана і принца Джастіна? — уточнила Софі — і подумала, що Летті це навряд чи втішить.
Опудало знову кивнуло зморшкуватою головою-ріпою.
— Обидві частини сказали мені, що Відьма вже розлучилася зі своїм вогненним демоном і що саму Відьму мені вдасться перемогти, — сказало воно. — Дякую вам за те, що ви дозволили мені скакати вдесятеро швидше.
Хаул знаком підкликав його.
— Перенеси це тіло в замок, — звелів він. — Там я з вами розберуся. Нам із Софі треба повернутися, поки вогненний демон не зумів прорвати мою оборону.
Він обхопив Софі за кістляву талію.
— Ходімо. Де семимильні чоботи?
Софі вперлася:
— Але ж міс Ангоріан…
— Ви що, не розумієте? — сказав Хаул, тягнучи її до проламу. — Міс Ангоріан — це і є вогненний демон! Якщо він проникне в Мандрівний Замок, Кальцифер його впіймає — і я теж!
— Я так і знала, що все зіпсую! — зойкнула Софі, сховавши обличчя в руках. — Він був у нас уже двічі. Але вона… він пішов!
— О небо! — завив Хаул. — Він чого-небудь торкався?
— Гітари, — згадала Софі.
— Тоді він ще там, — сказав Хаул. — Ходімо!
Він потяг Софі до розбитої стіни.
— Скачи за нами обережно, — крикнув він Опудалу через плече. — Мені доведеться здійняти вітер! У нас нема часу шукати чоботи, — сказав він Софі, пробираючись разом із нею на жарке сонце через зазубрений край проламу. — Просто біжіть. І не переставайте бігти, інакше я вас не допхаю.
Допомагаючи собі ціпком, Софі так-сяк вдалося розігнатися до якогось шкутильгавого бігу, спотикаючись між каменями. Хаул біг біля неї і раз у раз її підштовхував. Здійнявся вітер, спочатку зі свистом, потім з ревом, жаркий і колючий, і сірий пісок закружляв навколо них у потужному смерчі, б’ючись у коминоподібну фортецю. Тепер Хаул і Софі вже не бігли, а летіли гігантськими плавними кроками понад землею. Внизу проносився кам’янистий ґрунт. Навколо бушували пил і пісок, здіймалися високо над головою і відлітали назад. Це було страшенно шумно і нітрохи не приємно, але Пустирища швидко зникали за спиною.
— Кальцифер не винен! — закричала Софі. — Я попросила його не говорити!
— Він би однаково не сказав! — закричав у відповідь Хаул. — Так я і знав, що він ніколи не видасть іншого вогненного демона! Кальцифер завжди був моїм вразливим місцем!
— А я думала — Уельс! — закричала Софі.
— Ні! Я навмисне лишив відкритим вхід в Уельс! — проревів Хаул. — Я знав, що як тільки вона захоче там щось напакостити, — я так розлючуся, що зумію дати їй відсіч! Я мусив зробити це, розумієте? Це була єдина можливість знайти принца Джастіна — використати прокляття, яке вона наклала на мене, щоби підібратися ближче до неї самої!
— То ви і справді збиралися рятувати принца Джастіна?! — вигукнула Софі. — А навіщо тоді ви прикидалися, ніби хочете від цього відкрутитися? Щоб обдурити Відьму?
— Нічого подібного! — загримів Хаул. — Просто я боягуз! І щоб наважитися на таку страшну річ, я мусив переконати самого себе, що нізащо не буду цього робити!
«Ой-ой! — вжахнулася Софі. — Він же говорить зі мною чесно і по добрій волі! І вітер нас підганяє! Збулася остання частина прокляття!»
Розжарений пісок шмагонув її по спині, а Хаул боляче вчепився їй у бік.
— Не зупиняйтеся! — гаркнув Хаул. — На такій швидкості ви розіб’єтеся!
Софі відсапнула і знову змусила ноги працювати. Тепер їй було прекрасно видно гори і зелену смужку під ними — квітучі кущі. Хоча перед очима далі вирував жовтий пісок, гори росли на очах, а зелена смуга мчалася назустріч, поки не стала висотою з огорожу.
— У мене всі місця вразливі! — крикнув Хаул. — Я розраховував, що Саліман живий! А коли вийшло так, що від нього залишився лише Персіваль, я так злякався, що пішов і напився! І тут з’являєтеся ви — і починаєте грати на руку Відьмі!
— Я найстарша! — верещала Софі. — Я невдаха!
— Дурниця! — крикнув Хаул. — Ви просто весь час про це думаєте!
Він дещо сповільнив рух. Курява здіймалася навколо них густими хмарами. Софі знала, що квітучі кущі уже зовсім близько, бо вона чула, як на листя осипається пісок. Хаул і Софі врізалися в кущі з такого розгону, що Хаулу довелося зробити різкий поворот, тому вони із Софі промчали понад озерцем.
— А ще ви занадто тактовна! — додав він, перекриваючи плюскіт води і шурхіт піску по листках білого латаття. — Я сподівався, що ви так приревнуєте, що не підпустите демона до Мандрівного Замку і близько!
Вони влетіли
