Брати Кошмарик, Магістр і я - Єжи Брошкевич
— Массумі,— каже Ренні.— Я знаю цей запах. Це щось вражаюче й незвичайне, чи ж не так?
— Ох, Ренні,— стогне Массумі,— це щось надзвичайно приємне. Я теж ніби знаю цей слід. Але звідки? Звідки, і де, і яким чином?
— Я підозрюю…
— Що?
— Що це хтось домашній.
— Що-о-о?
— Так. Треба над цим серйозніше подумати.
І саме цієї миті обидва чорні носи наблизились до маловідомих мені, але, напевно, смачних моїх кісток. Я пообіцяв собі: за те, що вони не розпізнали, чиї насправді ті кістки, я добре шмагону кожного різкою по спині»
Зненацька переді мною виникла непередбачена перешкода, — як покарати справжньою різкою собаку, що тобі сниться?
— Досить! — вереснув я ще напівсонний.
— Досить! — повторив уже зовсім тихо й отупіло.
Я сидів на своєму дивані, сонце добралося вже до середини кімнати, а я цілий і здоровий, — в мене не бракує жодної кістки чи хоча б кісточки, — сидячи на дивані, горлаю, мов ворона або грак.
Я зовсім прокинувся.
Від позолоченої «Таємної книги різних снів» не лишилося й сліду. Обидві мої мозкові півкулі крадькома повернулись на своє місце.
Нарешті настав спокій.
Я почимчикував до кухні снідати. Дорогою зазирнув до Ренні й Массумі. Там панувала сонна тиша. На якусь мить я замислився, чи їм можуть снитися ті самі кістки, які щойно мені снились. Мабуть, ні. Вони спали дуже спокійно й тихо.
Годі про це, час входити в норму. Отже, холодний душ поперемінно з гарячим, потім поголитись, поснідати.
Я виглянув у вікно. Як одягнутись? Яскраве сонце, чисте небо — отже світлий костюм, одноколірну сорочку. А яку краватку пов'язати? Завжди я маю з цим клопіт — примірявши шосту, повернувся до першої. Нарешті глянув на годинник, потім — на календар.
Коли прокидався, думав, що середа. А глянувши на календар, зрозумів, що сьогодні найсправжнісінький четвер! День, по вінця заповнений справами й однією, так би мовити, надзвичайною місією. А я просто заспав. Прокинувся на дві години пізніше. Пропустив уже дві маловажливі конференції й одну важливу зустріч.
Метнувся до телефону, щоб тут і там вибачитись. Пощастило. Але що ж далі?
Бувають дні, коли на тебе сиплеться лавина справ — дрібних і ніби незначних. То лопне шнурок на лівому черевику, то пригадаєш, що сьогодні минає останній день підписання важливого договору на переклад твоєї книжки. Треба підписати й відіслати. А в квартирі порожньо — не можу нікого попросити, щоб допоміг.
І на правому черевику таки лопнув шнурок!
На щастя, знаходжу пару нових, якраз підходять до світлих черевиків. У сорочці, яку я хотів одягнути, відриваються два ґудзики. Починаю лаяти себе і все на світі.
Міняю сорочку. В цій відривається тільки один ґудзик. Немає ради. Не буду випробовувати десять наступних. Беру жінчину скриньку з голками й нитками. Звичайно, за першим разом нитка рветься. А за другим? Я так глибоко застромлюю голку в палець, що його зараз же треба старанно обклеїти лейкопластирем, щоб не поплямити сорочки. Кинувся до домашньої аптечки. І ось маєш! Поспішаючи, спіткнувся, як стара шкапа на грудці, й одразу забив покалічений палець. До аптечки так і не дійшов — зненацька голосно задзвонив телефон. Він дзвонив так поспішно й тривожно, ніби принаймні це була розмова з Парижем, на яку я чекав уже дві доби.
Ясна річ, це не був Париж, а тільки несміливий жіночий голосок.
— Вибачте, — обізвався голосок, — це крамниця лаків, кремів та вазеліну?
— На жаль, ви помилились, — пояснив я генеральським басом. — Ви з'єдналися з слідчим Воєводського управління міліції. В зв'язку з цим, будь ласка, не кладіть трубки.
— Чому? — спитав покірний жіночий голосок.
— Бо я прошу тебе, моя люба донечко, щоб ти перестала бавитись дотепами на рівні дошкільнят. Тим більше, що сьогодні в мене й без тебе вистачає різних дотепників.
Агнещин голос одразу пожвавішав.
— Чому? Може, тобі в чомусь допомогти? Що сталося?
— Ти знаєш, що означає так званий «веселий деньок»?
— Знаю. Дуже не люблю його. Скажи, як почалося?
— Спершу мені снилося, що твої чудові боксери заходились обгризати мої кістки.
— Вибач, — голос моєї доброї дочки помітно посуворішав. — Але собака й кістка ідеально поєднуються між собою. Крім того, це був лише сон.
— Дякую за такі сни. Звільни мене від них раз і назавжди. Запам'ятаєш?
— Постараюсь. А що потім?
— Потім я насилу викупався, бо напір води був дуже слабкий. Хотів зварити яйця, щоб були рідкі, а вони вийшли круті. Грінки згоріли, молоко пригоріло. Коли потім став шукати сорочку й краватку до неї, нова радість: відлетіли аж три ґудзики! Звичайно, пришиваючи одного ґудзика, застромив собі голку в палець аж по лікоть.
— О, мабуть, була велика голка! І цікаве видовище.