Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс

- Здорово! – сказав Івар.

- Люб’язність з боку покоївки палацу, - сказав мій батько. – Ось вона йде, красуня Люселла.

Найяскравіша маленька пані слідувала за заклопотаними слугами. Вона була дуже темна, і її волосся і її шкіра, а її обличчя було гарне кирпатою вродою, яку я ніколи раніше не бачила. Вона була найскромніше вдягнена у білий атлас із синіми смугами на ньому, який, хоча, очевидно і був уніформою, здавалося прикрашав її. Мій батько пізніше сказав мені, що вона була Ровен, з півдня Логри, де кожен так виглядає. Якби там не було, для мене було цілком ясно, що мій батько, щонайменше, наполовину закоханий у неї. Чому це так, думала ображено, кожен кого я люблю, здається кохає ще когось? Але Люселла була настільки чарівною, що я виявила, що дуже важко звинувачувати мого батька.

Вона сказала:

- Будь-ласка, пробачте затримку. Ми повинні були зачекати допоки Міністри не підуть. Але… - Вона підняла свій смугастий фартух та нерішуче скрутила його. - Але насправді я прийшла, бо один з в’язнів стверджує, що він уродженець Логри.

- Я, - сказав Ого. Він витріщався на неї. – Я народився тут, але мій дядько залишив мене на Скаррі.

Люселла витріщалася на Ого так само пронизливо, як він витріщався на неї. Вона сказала:

- Чи можливо, що ти…

Ого сказав:

- Ти – Люсі? Моя няня була Люсі.

А вона закричала:

- О, це ти, це ти! Ти – мій маленький Хьюго! – Вона кинулася до Ого, розкинувши руки настільки, щоб обхопити його якомога більше. Він височів над нею. Він був змушений нахилитися, щоб обійняти її.

Хьюго, подумала я. Ну звичайно, насправді його ім’я було Хьюго. Це лише його Логранський акцент змусив всіх нас думати, що його звати Ого.

Люселла все ще тримала його та стояла осторонь, посміхаючись. Ого посміхався навіть ширше.

- Ти постійно співала мені та розповідала найчудовіші історії, - сказав він.

- Я любила тебе як свого власного, - сказала Люселла. – Боже, ти виріс таким великим! – Тоді вона повернулася до Принца Аласдаіра та сказала, дуже серйозно, - Ви повинні приховати це від Регента Вальдо. Він вб’є його, якщо дізнається. – Всі одразу перестали посміхатися, але я майже розреготалася, від вигляду приголомшеного обличчя Івара, коли вона продовжила, - Розумієте, Хьюго королівський син.

Наступне, що я відчула був Плаг-Аглі, який натискав на мене настільки сильно, що я впала, так, ніби величезний вітер шмагнув через кімнату. Він розгромив їжу на столах, жбурляючи банки та пляшки у повітря та закручуючи людей у вирою, ніби вони ляльки, та виштовхуючи за двері, які грюкотіли, відкриваючись та захлопуючись. Він прокотив мене по підлозі у протилежному напрямку із сильним поривом, що викинув мене на терасу та майже виштовхав на самий край. Я чула голос мого батька, що співав сильну чисту ноту, а вітер, здалося, зніяковів від звуку. Це врятувало мене, тому що дало час, щоб схопитися за огорожу. Але, коли я обернулася, всі зникли. Кімната була порожня, окрім меблі, що літала та билася о стіни.

Тоді я побачила Ого, який чіплявся за ручку однієї з дверей, яка цокала то відкриваючись то зачиняючись, ніби намагаючись струсити його з себе.

- Ого! – закричала я.

Вітер наповнив мій рот та висушив слова з мого горла. Зараз він також і завив, тож мій голос потонув у ньому. Але він почув мене. Я бачила, як він кивнув. Я поповзла до нього, б'ючись із вітром. Він був настільки сильний та було настільки важно рухатися, що я почувалася так, ніби мої руки та коліна були приклеєні до підлоги. Виноград, інжир та сливи свистіли у повітрі над моєю головою і я весь час пірнала. Я майже досягла Ого, коли диван Принца Аласдаіра помчав на мене, вставши дибки, із безліччю маленьких хлібців, що шмигали коло нього. Я притулилася до підлоги і відчула я він погладив моє волосся, перш ніж я почула як він грюкнувся об арку позаду мене та розпався на шматки, тоді я поповзла, і вітер верещав мені у вуха.

Ого вставив своє плече у двері замість клину, і вони зачинилися на ньому як лещата, намагаючись вижати його з кімнати. Мабуть йому сильно боліло, але він залишався достатньо довго, що я змогла доповзти до просвіту, повз його ноги та у коридор. Тоді він кинувся на підлогу за мною і двері з лясканням зачинилися. Засуви захлопнулися, ключі повернулися. Вони вважали що замкнули нас усередині чи назовні?

Ми сиділи на підлозі, важко дихаючи від зусиль, і я зуміла видихнути йому подяку за те що врятував мене. Думка про те, що я могла залишитися зачиненою у кімнаті із тим вбивчим вітром була моторошною. Я була цілком певна, що то був той самий вітер, який поривом гасив вогонь у нашій повітряній кулі. Зараз було очевидно, що його наслали, саме із такою метою. І я здогадувалася, що вітер, що ніс нас над Логрою також був надісланий за допомогою чарів. Він виник не тому що бар’єр впав, як я раніше думала, і він не випадково приніс нас до столиці. Він мав на меті принести нас саме сюди.

Я почала говорити про це і Ого знову кивнув. Він вже здогадався про це. Ми могли чути як він все ще б’ється з того боку дверей. Тоді ми почули що він перестав. Ми чули тріск меблі та брязкіт столових приборів, коли зламані частинки падали на підлогу. Тоді настала тиша. Це був розлючений вид тиші.

- Він зрозумів, що не спіймав нас, - прошепотіла я. – Побігли!

Ми побігли з усіх сил униз,