Острови Халдеї - Діана Вінн Джонс
Тітонька Бек накликала собі певну неприємність. Спочатку, вона не бажала вилазити з човна і, коли вони намагалися виштовхнути її, вона закричала:
- Заберіть від мене свої руки! Як ви смієте торкатися Мудрої Жінки зі Скарру!
Усі поспішно відпустили її, а Золоте-пальто сказав:
- Пані, якщо Ви сама не виберетеся звідти, я особисто винесу Вас.
В той час, коли все це відбувалося, я, в розпачі, сказала Різу:
- Що ми будемо тепер робити?
Різ виглядав, безпричинно, досить спокійним, як на мене.
- Щось таки-буде, - сказав він. – Просто будь терплячою.
Тим часом, Тітонька Бек вибралася на плитку подвір’я із великою гідністю. Тоді ми пройшли у палац.
Люди Логри, безсумнівно, не були ранніми пташками. В той час як ми тупотіли по декільком дерев’яним коридорам, які не здатні вразити уяву, і були загнані у голу дерев’яну кімнату, магістрат щойно прийшов, все ще намагаючись натягти свої білі офіційні шати та позіхав, коли всідався у єдине крісло у кімнаті. Він був кошлатий, дурнуватий чоловік, такий же не здатний вразити увагу, як і кімната. Єдиною вражаючою річчю була величезна картина намальована на штукатурці стіни, бика із великими синіми крилами. Коли магістрат метушливо всідався, я вказала на картину та запитала Ого:
- Що це?
Золоте-пальто відповів мені, звучав він приголомшено:
- Це зображення Великого Хранителя Логри. Прояви повагу, молода жінко.
- Мені треба у туалет, - оголосила Тітонька Бек.
- Покажіть їм де, - сказав стомлено магістрат. – Покажіть їм усім.
Тож, нас знову повели. Ріаннані, Тітоньці Бек та мені показали досить добре обладнане побілене місце із місцями для усамітнення. Маю сказати там було дуже гостинно. Я гадаю, інші думали так само. У всякому разі, коли Фінна, Івара, Ого та Різа привели назад у кімнату, вони виглядали значно бадьоріше.
- Тепер, - сказав магістрат, - ми можемо починати, будь-ласка? - Поки нас не було, йому принесли чашку чогось, від чого йшла пара, і він ковтав це, дивлячись на нас сердито поверх чашки. – Маю сказати, ви дуже строкаті шпигуни.
- Ми не шпигуни, - сказав Івар, дивлячись на нього сердито.
- Тоді чому ви тут? – сказав магістрат. – І звертайтеся до мене – Ваша Честь.
Різ узяв Івара за руку, щоб той замовк.
- Тому що, - сказав він, - е – Ваша Честь – у мене була думка, що бар’єр можна перетнути з повітря і ми вирішили довести це. Як Ви бачите, ми це довели.
- Дуже непридатна історія, - сказав магістрат. – Звичайно ви прийшли шпигувати. Що мене дивує, це чому вас тут сім з усіх місцевостей.
Золоте-пальто сказав, вказуючи на Тітоньку Бек:
- Ця заявляє, що вона Мудра жінка зі Скарру, Ваша Честь.
Магістрат подивився на Тітоньку Бек, у якої від вітрів було розтріпане волосся.
- Ну, я чув, що вони усі дикі, скажені жінки. Вона може бути. Це не змінює моє рішення. Вони усі іноземці. Закрий їх усіх нагорі допоки у Регента не буде часу зайнятися ними.
- У Регента? – сказала Тітонька Бек. – Якого ще Регента? Я думала у вас був король.
- Регент – брат короля, який управляє, через хворобу короля, - сказав магістрат. – А ти звертайся до мене – Ваша Честь.
- Тоді ти звертайся до мене – Мудрість, - сказала Тітонька Бек.
- Ні, не буду, - сказав магістрат. – Ти – шпигунка. Замкніть їх усіх.
- Але я Принц Скарру, - запротестував Івар. – Мене не можна тримати під замком.
- Так само і мою сестру, - сказав Різ. – Вона видатна співачка Галлісу.
- Звертайтеся до мене – Ваша Честь! – майже закричав магістрат.
- А я – праведний монах з Берніки, - додав Фінн. – Замкнути мене є безбожністю.
- Кажіть – Ваша Честь! – заверещав магістрат.
Ого, скоріше нерішуче, виступив уперед та сказав:
- Ваша Честь, я підданий Логри. Я тут народився і…
Магістрат подивився на нього презирливо.
- О, так? Ти прийшов сюди одягнений у варварський Скаррзький одяг і кажеш мені це! Очевидно, ти один з тих великих високих дикунів, яких вони розводять там.
Обличчя Ого стало рожевим. Він був, я бачила, вище усіх у кімнаті. Він мав рости дуже швидко останнім часом. Він почав говорити знову, а магістрат обірвав його:
- Зараз ти збираєшся бекати мені, що ти насправді принц, як цей хлопець. – Він вказав на Івара.
Івар сказав:
- Але я і є!
Ого почав:
- Ну,…
- О, відведіть їх геть! – завив магістрат. – Замкніть їх із іншими в’язнями допоки у Регента не з’явиться час зайнятися ними. – Він кинув свою чашку на бік крісла та замахав обома руками, які шльопнули. Чашка перевернулася та розбилася об підлогу. – Дивіться, що ви змусили мене зробити! – сказав він.
Я ледве утрималася, щоб не розсміятися, незважаючи на наші неприємності. Ріаннан розсміялась, прикривши рот рукою. Але Івар кипів. Ого дихав важко і було схоже, що він може розплакатися. Коли солдати виштовхали нас з кімнати, Івар виплеснув свої почуття на Ого, кажучи:
- Не хвилюйся. Ми всі знаємо, що ти Орг з Логри.
Різ виразив його почуття, кажучи:
- Що за дуже низький рівень офіційної особи. Хіба вони не можуть надати посаду комусь