Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Він замовк.

– І що це має одне до другого? – спитала Маргарита.

– Я не знаю, як це пояснити, – сказав Флоріан. – Я не вмію це правильно сформулювати.

– Кажи, як умієш, – сказала Маргарита. Кожне слово на захист Гансика було їй зараз, як бальзам на душу.

– Він не хотів, аби вони розлучалися, – сказав Флоріан.

– Певно, що він цього не хотів, – сказала Маргарита.

– І я думаю, що він страшенно розлютився, бо в нього не було сили і влади, щоби примусити їх жити разом. А тепер він думає, що знайшов таку владу!

* Джон Вейн (John Wayne) – американський актор 30-60-х рр., відомий насамперед за ролями у вестернах.

Маргарита запхала до рота пасмо волосся і почала його жувати.

– Але не над татом і мамою, – пробурмотіла вона.

– Звичайно, ні! – Флоріан похитав головою. – Але йому це і не важливо! Перед тим він почувався цілком безпорадним і нещасним, а тепер він уже не такий. І, без сумніву, ті два ідіоти переконують себе, що чинять добре і наводять лад у світі.

– Нишпорячи, залякуючи і пишучи листи з погрозами? -Маргарита випустила з рота пасмо. – Що його обходить, якщо якась дівчина має двох хлопців? І в які двері дзвонить пан Штенгельберґер?

– Вони вдають із себе шерифа і його ад'ютанта, котрі захищають порядок, можеш бути певна! – сказав Флоріан.

– Все життя мріяла мати брата – викапаного Джона Вейна*, – пожартувала Маргарита.

– Але таке трапляється, – сказав Флоріан і поклав руку Маргариті на плече. – Раніше, коли я ще був малий і мій старий мене кривдив – а він постійно мене кривдив, – і я не міг захищатися, мене охоплювала лють, і тоді він кривдив мене ще дужче, а я уявляв собі, що в мене автомат, і я стріляю, розстрілюю всіх підряд!

– Це ж зовсім інше! – сказала Маргарита і прихилилася до Флоріана.

– Я маю на увазі, що в обох випадках ідеться про рилу! , пояснив Флоріан. – Можливо, якби тоді хтось прийшл і запропонував зробити мене Великим Васалом, я би т к йа це підписався. Бо це цікаво. А в житті так мало цікавого!

Маргарита схилила голову Флоріанові за плече, розмірковуючи, чи має він рацію. Це, звичайно, було непогане пояснення. І вона була вдячна за це Флоріанові. Наразі ні Гінцейь, ні Ґабріела не могли їй нічого пояснити. Гінцель порадив забути про все, Ґабріела ж тільки наїжджала на Гайсика.Щоправда Маргарита мусила визнати, що Гінцель іще не знав про весь ідіотизм цієї справи. Чорний зошит і справді міг буїи лише дурнуватою спробою написати детектив. 

– Я хочу, щоби Гансик негайно припинив це! – сказала Маргарита.

– Та що з ним може статися? – спробував заспокоїти дівчину Флоріан. – Він же ще непідсудний.

– Не через це, – сказала Маргарита. – Але коли людина

довго робить підлості… 

– То вона стає підлою, – продовжив її думку Флоріан.

 Маргарита кивнула. Саме це вона і хотіла сказати. «А Флоріан зовсім не такий дурний, як я думала. Чому, – запитала вона себе, – я ніколи раніше з ним так не розмовляла. Якщо людна може так говорити про Гансика, то вона, без сумніву, може говорити і про інші речі». От тільки в цій ситуації їй видалося недоречним обмірковувати власні проблеми. Гансик був зараз важливіший. 

– Що мені робити, Флоріане? – спитала Маргарита.

-Якщо я розповім про це татові, він чокнеться! А з Мамою ще важче.Вона ж нічим не зможе зарадити. Вона бачить Гансика один-два рази на тиждень і не говорить йому жодного кривого слова. Тільки щоби Гансик знову її полюбив! 

– Чому ж ти з ним не поговориш? Це аж ніяк не зашкодить – запропонував Флоріан. – Пригрози йому! Пригрози йойу як слід! Поліцією або ще чимось. І що у школі про це дізнаються. Людина, котра погрожує, сама лякається погроз!

Маргарита схопила Флоріанову руку і поглянула на нього знизу вгору.

– Я не можу, я не вмію погрожувати, – сказала вона, – а тим більше – Гансикові. У тебе це точно вийде ліпше. Підеш зі мною до нього?.

– Я? – здавалося, Флоріанові ця ідея не Дуже подобається.

– Прошу тебе, Флоріане, – тихо Сказала Маргарита.

– О'кей, – пробурмотів Флоріан і поїйс Маргариті руку. Маргариті довелося ще впродовж двох трамвайних зупинок вмовляти Флоріана їхати до Гансика негайно, навіть не пообідавши. Урешті-решт, він погодився. Вони вийшли з трамвая, перейшли на протилежний бік вулиці і проїхали всю дорогу ще раз у зворотному напрямку, повз школу до квартири Мар-гаритиного тата. Маргарита поглянула на годинник і сказала, що найпізніше через десять хвилин Гайсик має повернутися зі школи додому..

Флоріан і Маргарита прочекали понад годину, а Гансика все не було. Маргарита розморозила Флоріанові тирольські кнедлі з квашеною капустою і дивилася, як він їсть. Сама вона не проковтнула ні шматочка. Тоді войи сіли грати в карти. Флоріан вигравав, а Маргарита була безмежно вдячна йому за те, що він не поривався скористатися нагодою для обіймів і поцілунків. Вона би цього не витримала.

Коли через дві години Флоріанові почав уриватися терпець, Маргарита зробила з ним домашні завдання з математики. А коли минуло вже майже три години, Маргарита зателефонувала до Анні Фройденталер і сйитала, чи Гансик, бува, не у них.

– Ні, Гансика в нас нема, – сказала Анні.

Маргарита почула, як вона запитала в когось, чи заходив до них після школи Закмаєр, або чи,мав би він прийти до них під вечір. А тоді Анні сказала в телефон:

– Моя мама каже, що він має бути у вас. Він сьогодні у вас ночує! Вони з моїм братом буцімто відразу ж після школи пішли до вас! 

– Він ночує в нас? – здивовано перепитала Маргарита.

– Зачекай хвилинку, – сказала Анні. – Моя мама хоче з тобою поговорити!

Тоді у слухавці почувся голос пані Фройденталер, яка запевнила, що вже давно хотіла зателефонувати і спитати, чи Ганси-кових батьків не надто обтяжують гостювання Міхі та щотижневі суботні ночівлі.

– Я би теж, – сказала пані Фройденталер, – із радістю прийняла в себе Гансика на ніч, але, на жаль, наші житлові умови дуже скромні, й нема зайвого ліжка.

Маргарита пробелькотіла, що її батькам, звісно, абсолютно не заважає, що до них приходить Міхі, й пообіцяла переказати їм сердечні вітання. На іншому