Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Продзвенів дзвінок на урок. Анні замовкла. Дзвінок віддзве-нів, і Анні продовжила розповідь:

– А Шлікгофер вийшов з ордену, бо йому один із тих типів, за котрим він стежив, надавав ляпасів. Він каже, що Великий Лицар примушує робити всі небезпечні речі Великого Васала, а сам не робить нічого! Типово для мого братчика-гімнюка!

Учитель німецької прочимчикував у напрямку до Анніного класу. Анні затягнула Маргариту в віконну нішу, де вчитель не міг їх побачити, і, стишивши голос, провадила:

– А ти знаєш як вони вибирають своїх жертв? Вони їздять у трамваях і дивляться, хто поводиться особливо підозріло. Тоді вони за ним стежать і вивідують про його життя все. Ну, в міру своїх можливостей.

– Але якщо це зовсім нормальна людина? – спитала Маргарита. – Без аморальності, тоді що?

– Без поняття, – сказала Анні. – Напевно, тоді вони перекидаються на когось іншого. Але більшість людей має щось на сумлінні.

Маргарита поволі пішла до свого класу. Вона почувалася трохи зле. І відповідно виглядала. Тож учитель географії відразу повірив, коли вона попросила вибачення: «Перепрошую, я була в туалеті, мені трохи погано».

– Тобі справді погано? – спитала Ґабріела мовою глухонімих.

– Майже, – відповіла Маргарита так само беззвучно.

– Що сталося? – зацікавилася Ґабріела.

Маргарита знизала плечима і засумнівалася, чи варто взагалі про це розповідати Ґабріелі, адже та ніколи не любила Гансика! «Певно, відразу ж заходиться його лаяти і клясти, – подумала Маргарита, – а в мене тепер не буде жодних аргументів на його захист, окрім хіба припущення, що він, певно, збожеволів!»

Проте після уроку математики їй не залишалося нічого іншого, як розповісти Ґабріелі все, бо та дуже наполягала, стверджуючи, що бачить, що в Маргарити якісь клопоти чи турботи.

Щоби ніхто у класі не міг почути їхньої розмови, подруги вийшли в коридор. Але там була така штурханина і стояв такий вереск, що Маргариті довелося би мало не кричати. Поряд із їхнім класом був кабінет малювання. Двері до нього були відчинені, кабінет був порожній. Ґабріела затягнула Маргариту всередину і зачинила двері. Сюди галас перерви майже не долинав.

– Розповідай! – наказала Ґабріела. З задньої кишені штанів вона витягла зім'яту цигарку, а з передньої – запальничку й узяла з учительського столу мисочку для фарб, аби використовувати и замість попільнички.

Маргарита вказала на прочинені двері до так званої комірчини.

– Не кури, – сказала Маргарита, – якщо Пензель всередині, то занюхає!

Пензель був учителем малювання, котрий зазвичай сидів на перервах у своїй комірці поміж стосами паперу та горами коробок із фарбами й іншим малювальним причандаллям. Він був абсолютним противником нікотину і полював за учнями, котрі бавилися цигарками.

Ґабріела підійшла до прочинених дверей комірчини і гукнула:

– Пане вчителю, перепрошую, пане вчителю!

Пензля не було видно, й оскільки він не відгукнувся, його, очевидно, не було і в задній частині комірки, куди неможливо зазирнути з кабінету.

– Все чисто, – сказала Ґабріела, вмостилася на вчительському столі і припалила цигарку.

Маргарита присіла на стіл поряд із Ґабріелою і взяла в неї цигарку, щоби раз затягнутися.

"Розповідай! Перерва не дуже довга! – наполягала Ґабріела, і Маргарита розповіла.

 Ґабріела повелася точнісінько так, як Маргарита й очікувала. Вона:страшенно наїхала на Гансика:

- Я давно підозрювала, що він жахливий тип! Це так подібно на нього! У нього і вигляд такий: підлий і підступний!

- У нього вигляд просто товстого хлопця, – заперечила Маргарита.

-Ні, не просто! А ти помітила, що він нікому не може подивитися в очі! – вигукнула Ґабріела.

-Не:мели дурниць! – відрубала Маргарита.

-Ти говориш, як остання міщуха! А скільки таких падлюк довкола, котрі, не змигнувши оком, дивляться тобі в очі!

– Це ти просто не хочеш подивитись у вирячені очі правди! -виголосила Ґабріела. - Кажеш, що твій Гансик не падлюка, і не паскуда, і не гімнюк? А як ти пропонуєш назвати того, хто шпигує за людьми і погрожує їм? Тероризує без жодного сенсу? Скажи мені, кохана!

~ Ах, залиш мене у спокої! – вигукнула Маргарита, зіскочила зі столу і побігла з кабінету назад у клас.

Після школи Маргарита пішла на трамвайну зупинку сама, без Габріели. У їхніх стосунках відчувалося певне напруження.

Маргарита прихилилася до стовпа з розкладом руху, опустила яа землю шматяну торбу і роздумувала, чи не поїхати їй до батька і дочекатися там Гансика.

Під'їхав трамвай, 3 іншого боку, від школи, наближався Флоріан. Маргарита підняла торбу з землі.

– Маргарито, зачекай! Зачекай! – кричав Флоріан. Він мчав щодуху, і це справді було досить швидко!

Трамвай зупинився. Маргарита стояла прямісінько перед розчиненими дверима. Вона зайшла до трамваю. Вагон був майже цорожшй, Більшість учнів, котрі добиралися додому трамваєм, щади у протилежному напрямку. Маргарита сіла, витягнула з -горби «Без бажань немає щастя» Петера Гандке і розгорнула навмання. Вона хотіла відволіктися від прикрих думок про Гансика і сподівалася, що книжка їй допоможе в цьому.

Якби на світлофорі не запалилося червоне світло, Флоріан точно не встиг би на Маргаритин трамвай. А так йому вдалося заскочити за мить перед тим, як двері зачинилися. Відхекуючись, він гепнувся на сидіння поряд із Маргаритою.

– Фу-у-у! Це був новий рекорд на цій дистанції, – сказав хлопець.

Маргарита втупилась у «Без бажань немає щастя». Трамвай рушив. Флоріан сказав:

– Я мушу тобі де в чому зізнатися, Маргарито! У мене є злодійські нахили!

«Що би це мало означати?» – подумала Маргарита, не відводячи очей від книжки.

– Це я кажу тільки тобі, бо ти нікому не розповіси, – продовжував Флоріан. – Часом, коли Пензля немає в кабінеті, я краду в нього олівці, пензлики і фарби. І збуваю їх потім своїм кузинкам, аби покращити ситуацію з кишеньковими грошима!

Маргарита рвучко закрила «Без бажань немає щастя».

– Тому я, звісно, і не відгукнувся, коли Ґабріела кричала перед комірчиною! – сказав Флоріан.

– Он воно що! – Маргарита запхала книжку в торбу – І що тепер? – спитала вона. Це прозвучало холодно.

– Нічого, ~ сказав Флоріан. – Я тільки хотів сказати, що чув, як ти розповідала про свого брата.

Маргарита подивилася на Флоріана зі злістю. Вона не мала бажання вислуховувати ше одну порцію звинувачень на адресу Гансика.

~ Я тільки хотів сказати, – невпевнено мовив Флоріан, -що це не так жахливо, як тобі здається.

До такого висловлювання Маргарита була справді не готова. З розкритим ротом вона дивилася на Флоріана.