Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Я хочу побачити свого коханого! — вигукнула дівчина й ступнула на світло.

Чари миттю зникли. Лише тепер до Злати дійшов зміст загадкових слів кентавра. Їй стало страшно при думці про те, що вона могла побажати сущої дрібниці, забувши про головне. Добре ще, що вона вчасно опам’яталася й побажала того, чого хоче понад усе на світі. Злата радісно розсміялася, і луна понесла її сміх ущелиною. Злякавшись своєї зухвалості, дівчина затялася й озирнулася. Вона стояла на невеликому майданчику. Навколо нависали химерно поїджені часом скелі. Внизу ущелина була затягнена непроглядною білою завісою. Хмара, що лежала в низині, розмірено здіймалася, начебто дихала.

«Мов жива. Напевно, це і є Праматір Хмара», — подумала Злата.

Дівчина спішилася й обережно підійшла до самого краю прірви. Опустившись на коліна, вона глянула вниз і неголосно запитала:

— Праматір Хмаро, ти чуєш мене? Будь ласка, зроби так, щоб я знову побачила мого принца.

Раптом з краю бескиду зірвався камінь і покотився вниз, натикаючись на зустрічні валуни. Відразу ж цей дрібний звук підхопила луна й перестук понісся, поступово затихаючи далеко внизу. Злата мимоволі відступила від прірви. І раптом чи то їй причулося, чи то й справді знизу пролунало приглушене зітхання. Дівчині стало якось моторошно. Притулившись до коня, вона боязко прислухалася, але не почула нічого, крім шуму вируючого гірського потоку. Більше їй не було чого залишатися в цьому чаклунському місці. Злата хутко скочила на коня й галопом помчала назад тунелем.

Залишившись на самоті, юнак-кентавр вирішив повправлятися у стрільбі. Він накреслив шматочком вапняку на скелі мішень, дістав із сагайдака стрілу, але не встиг натягнути тятиву, як почув позад себе шарудіння. Озирнувшись, він побачив стару, але наступної миті видіння зникло. Юнак протер очі — на стежці нікого не було. Раптом йому знову привиділася худорлява фігурка. Цього разу стара з’явилася майже поряд з ним. Озираючись на всі боки, вона метушливо підбігла до кентавра.

— Ну що, Стрілець, красунечку чекаєш? Дуже шляхетно, що ти їй допомагаєш, але ж треба й про себе подумати, — хитро примружившись, сказала вона.

— Хто ти? — запитав кентавр, з цікавістю розглядаючи незнайомку. Він готовий був заприсягтися, що раніше ніколи не бачив її в цих краях.

— Я — щастя твоє. Звуть мене Віщункою з Лисячої Нори. Дивлюся я на тебе й думаю, гарна б з вас з дівчиськом вийшла пара, — Віщунка схвально поцокала язиком.

— Але в неї вже є друг, — сумно заперечив Стрілець.

— Неборака чекає та сподівається, а насправді він давно її забув, — змовницьки зашепотіла баба.

Почувши це, Стрілець не на жарт розсердився. Як можна обманювати таку славну й довірливу дівчину! Треба захистити її честь і провчити нахабу. Буйна вдача заграла в юному кентаврі. Він войовничо потрусив луком і вигукнув:

— Клянуся, я уб’ю його!

— А яка з того користь? Охолонь. Я тобі кращу пораду дам. Ось тобі дзеркальце — невеличке та непросте. Нічого не приховуючи покаже, як принц з іншою милується, — захихикала відьма.

Стрілець похитав головою:

— Думаю, золотоволоска дуже засмутиться. Краще я уб’ю зрадника!

— От завів «уб’ю» та «уб’ю». Тоді вона в зраду точно не повірить, стане по ньому сохнути й ще більше, ніж колись, любити.

— Так що ж робити? — розгубився юнак.

— Змусь її заприсягтися, що стане твоєю, якщо принц її зрадив. Уже вона сама розбереться, хто їй більше до серця: ти чи він, — стара впхнула юнаку дзеркальце й зникла.

Стрілець розгублено покрутив штуковинку в руках. Дзеркало було старовинним, помутнілим від часу, немов затягнутим серпанком минулих віків. У кількох місцях амальгама стерлася до чорноти. Ручка з почорненого срібла вигиналася у вигляді змії, а на оправі були викарбувані магічні руни.

Звідки взялася ця дивна стара, і що їй до Злати? З якої речі вона так піклується про неї? На словах бажає дівчині добра, але чи так це насправді? Та й дзеркало дивовижне. Тут напевно замішана чорна магія, а батько попереджав його триматися від чаклунства подалі.

Юнак розмахнувся й хотів було викинути дзеркальце в прірву, але передумав. А що, як Віщунка каже правду? Зрадника треба вивести на чисту воду. Хтозна, може тоді Злата віддасть перевагу шляхетному кентавру над жалюгідним чоловічком! Ото вже всі здивуються, якщо він приведе в стан земну дівчину та ще й таку красуню! Вона до пари лише богам. Юний кентавр уявив собі, як друзі заздритимуть йому, і міцніше стиснув срібну змію-ручку в руках. Магічні сили чаклунського дзеркала починали одурманювати його трунком ревнощів.

Тим часом Злата поспішала назад. Цього разу ні бажання, ні марева не переслідували її. Навкруги стояла темрява. Лише далеко попереду цяткою білів вихід з печери. Білогривий скакун упевнено ступав по кам’янистій підлозі вузького коридору. У