Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

– Коли вона йшла з хати, на ній була шапка, – сказала Меді.

– І шалик теж, – додав Пепі.

– Ти геть не маєш розуму,

– сказала мама. – Як ти можеш просто взяти і залишити десь свої шапку і шалик! Ти що, знову хочеш захворіти? Тобі було не досить?

У Маргарити було таке почуття, що її не люблять і не розуміють. Вона подумала, що мама не турбується по-справжньому, щоби їй було добре, а просто зацікавлена, аби донька була здорова, як кінь, і могла справно виконувати функції няньки та прислуги. А коли мама ще додала: «Зрештою, якщо ти захворієш, доглядати тебе доведеться мені!» – Маргарита відчула, що з неї досить.

~ Ні фіга ти мене не доглядала! Мене доглядав Гінцель! І більше ніхто! – викрикнула вона.

Замість того, щоби сприйняти цей аргумент і визнати його, мама раптом запитала:

– А чому на тобі светр навиворіт? Це що, тепер мода така? Маргарита обурено стягнула светр через голову, щоби перевдягнути його правильно.

– І станик перекручений, – сказала мама. Марі-Луїза підійшла до Маргарити.

– А це що? – Вона потягла за кінчик тканини, який визирав із лівої чашечки Маргаритиного бюстгальтера, і витягнула на світ божий Маргаритині майтки. Маргарита вирвала їх у неї з рук.

– Я думаю, тобі доведеться це все пояснити, – сказала мама, витріщившись на майтки.

– Якби я була на Маргаритиному місці, – сказала Марі-Луїза, – яби не давала жодних пояснень!

– Де ти була, Маргарито? – спитала мама.

– Не втручайся в її інтимну сферу, – попередила Марі-Луїза. Маргариті солідарність Марі-Луїзи видалася зайвою. Вона не потребувала союзників проти мами!

– Послухай, Марі-Луїзо! – скрикнула мама. – Я ж, напевно, маю право спитати, чому моя дочка приганяє додому, як Пилип з конопель!

~ Як на мене, це надто настирливо з твого боку, – сказала Марі-Луїза.

Все ще ображена через мамині докори з приводу здоров'я, Маргарита принюхалася, посмикала себе за пальці, аж вони хруснули, і похмуро сказала:

– Це настирливо, але ти все одно маєш право спитати! Я вдягалась у темряві й дуже поспішала!

– Але сьогодні вранці ти була вбрана цілком нормально, -здивувалася мама.

– Це означає, що вона знову роздягнулась і тоді поспіхом одягнулася! – Марі-Луїза зітхнула, щоби показати, що їй ця розмова видається цілком ідіотичною.

– Точно! – сказала Маргарита.

– Чому? – спитала мама.

– Боже, Боже! Припини, Елізабет! – скрикнула Марі-Луїза. Маргарита сказала:

– Бо в квартиру зайшов батько! – Вона намагалася бути незворушною. – І я не хотіла, щоби він побачив мене голою!

Марі-Луїза засміялася:

– Ну? – спитала вона маму. – Тепер тобі все ясно, кмітлива ти наша?

– Абсолютно ясно, – сказала мама без особливих емоцій у голосі. Вона встала, принесла з шафи пляшку бурбону і склянку, налила подвійну порцію і пригубила.

– На здоров'я! – сказала Марі-Луїза.

Мама зробила ще три ковтки бурбону, а тоді заговорила з легким докором у голосі:

– Маргарито, ми ж домовлялися, що перед тим ти прийдеш до мене поговорити про таблетки!

Мама зробила ще три ковтки, подивилась у склянку і задумливо пробурмотіла:

– Я думала, що в Гінцеля трохи більше почуття обов'язку!

– До чого тут Гінцель? – скрикнула Маргарита. – Я була у Флоріана!

– Що? У Флоріана? – Очі мами округлились. – У цього пришелепуватого теляти?

– Точно! – сказала Маргарита.

– Чи ти вже геть здуріла!.- мама підскочила. – Чому саме з ним, із цим лялюсем! Ти ж уже рік тому визнала, що він нічого не вартий! Він же справжнісінький мачо! Самозакоханий нарцис! Гидотний тип! – Мама знову сіла у крісло і долила собі бурбону.

– Мамо, ти ж бачила Флоріана, може, три рази у своєму житті! – вигукнула Маргарита.

– Але ти достатньо мені про нього розповідала! – закричала мама. – Я ще добре пам'ятаю, як ти страждала! Як він тебе потайки обмацував, а перед іншими тебе соромився! А своїм друзякам розповідав про тебе всілякі свинства! Яке паскудство! Мені треба було його ще тоді відлупцювати!

– Та це ж позаторішній сніг! – відповіла Маргарита. – Тоді я була товста Маргарита Закмаєр! Будь-хто би мене тоді соромився!

– Гінцель і тоді тебе не соромився, – нагадала їй мама.

– Скажи-но, Елізабет, – Марі-Луїза поклала мамі руку на плече. – Ти конче хочеш посватати Маргариті Гінцеля?

Мама допила свій бурбон.

– Ні, ні! – знервовано сказала вона. – Але мені просто дуже шкода, що баби ніколи не помудрішають! Вічно вони западають на красунчиків! На лялюсів, на блискучих юнаків. А милих хлопців, лагідних і приємних, вони ігнорують!

Мама трохи помовчала, зітхнула, а тоді пробурмотіла:

– А від тієї краси все одно нічого не залишиться. За п'ятнадцять років усі вони перетворюються на ожирілих тупаків. У ліпшому разі – з доглянутими вусами!

Розділ 7,

у якому Маргариті не вдається вирішити власні еротичні проблеми, та вона може хоч трішки допомогти в цьому татові

Маргарита інтенсивно обмірковувала свої заплутані відносини з Гінцелем і Флоріаном. Урешті-решт, вона зробила єдиний висновок: їй хотілося би мати хлопця, котрий виглядав би, як Флоріан, і був би такий самий, як він, на дотик, але мислив, говорив і почував, як Гінцель. Однак існування такого створіння – і це дівчина визнавала – було геть неможливе.

Зазвичай Маргарита обговорювала свої еротичні конфлікти з Ґабріелою, яка з усіх сил намагалася зрозуміти подругу. Це їй було нелегко, бо вона дуже симпатизувала Гінцелеві, а Флоріана взагалі не могла терпіти. Тому вона порадила Маргариті дотримуватися вичікувальної тактики:

– Поки тобі самій не стане ясно, що один подобається тобі більше, ніж другий! – сказала вона.

– Та я вже рік вичікую! – сказала Маргарита. – Саме тому все і стало так до дідька складно.

– То знайди собі третього! Когось зовсім іншого! – запропонувала Ґабріела. Та Маргарита була проти:

– Ну, ні, – заперечила вона, – так справа тільки ще більше ускладниться.

– Тоді є тільки один спосіб! – оголосила Ґабріела. – Ти мусиш якомога частіше бути разом із Гінцелем і Флоріаном одночасно. Це подіє! Я знаю по собі! Коли побачиш цих двох типів поряд, то помітиш, до кого тебе більше тягне, і просто послухаєшся цього почуття!

Насправді ж усе було не так просто, як уявляла собі Ґабріела. Зрештою, Маргарита вже бачила Гінцеля та Флоріана поряд, і залежно від конкретної ситуації її більше приваблював то Флоріан, то Гінцель.

У «Ваксельберґері», між Ґабріелою та Іксі, Голомозим і рештою ваксельберґерської тусівки, Флоріан видавався їй доволі