Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Маргарита як ужалена зіскочила з ліжка. Вона добре знала збо-чену звичку кота справляти природну потребу на зошити. Дівчина побігла до вітальні. Весь Гансиків шкільний крам був розкиданий по килимі. На щастя, кіт іще не присів у своїй «справі», а тільки стрибав довкола і бавився з кольоровими олівцями в «мишки».

– Пепі, ну ти й падлюка! – вигукнула Маргарита. Вона присіла на килим і почала збирати речі й складати Гансикові в торбу. її увагу привернув великий товстий зошит у блискучій чорній обкладинці. Він не був підписаний. «Виглядає, як бухгалтерська книга похоронної контори», – подумала Маргарита і розгорнула зошит. На першій сторінці великими літерами червоним фломастером було старанно виведено:

ПРИТИКОЛ СТЕЖИННЯ ВІД 28 ВЕРЕСНЯ А внизу чорною кульковою ручкою:

НА ЗУПИНЦІ 10А ЧЕКАВ 10 ХВИЛИН, XX ПРИЙШОВ, О 17.09 СІВ У 10А. ЧИТАВ ГАЗЕТУ. НА ЗУПИНЦІ ҐЕНТЦ-?АСЕ ВИЙШОВ (17.25). ДІЙШОВ ДО ЙОГО БУДИНКУ, ШИКЕРЛЬ-ҐАСЕ 12 (17.34). ДАЛІ СТЕЖИТИ НЕМОЖЛИВО, БО XX ЗАЙШОВ У ЛІФТ. ПРИПУЩЕННЯ: ВИЙШОВ НА ТРЕТЬОМУ ПОВЕРСІ! (ТАМ 5 ДВЕРЕЙ: ШМІДТ, БЕР-ҐЕР, ЧЕРНІ, СОБОТКА І БРАНДАУЕР)

Маргарита спантеличено перегорнула сторінку. Там був «При-тикол» від 29 вересня:

ЗА ДОРУЧЕННЯМ ШЕФ-АГЕНТА З'ЯСУВАВ ІМ'Я XX. ШИКЕРЛЬ-ҐАСЕ 12 – РОЗТАШУВАННЯ ЗРУЧНЕ, БО НАД ЧЕТВЕРТИМ ПОВЕРХОМ ТІЛЬКИ ГОРИЩЕ! ВІД 17.20 ЧЕКАВ ТАМ НА XX, ЯКИЙ ПРИБУВ О 17.35. ТРЕТІЙ ПОВЕРХ – ПРАВИЛЬНЕ ПРИПУЩЕННЯ! В XX НА ДВЕРЯХ – СОБОТКА. ПОДЗВОНИВ, ЖІНОЧИЙ ГОЛОС СКАЗАВ: «ХТО ТАМ». ПОЧЕКАВ ДО 20.30. О 21 ГОДИНІ ЗАЧИНЯЄТЬСЯ БРАМА, ТОМУ ПІШОВ ДОДОМУ!

Маргарита перегорнула ще кілька сторінок і прочитала:

ПРИТИКОЛ ВІД 30.9 ТА 1.10. ВЗЯВ НА СЕБЕ ВЕЛИКИЙ ЛИЦАР ОСОБИСТО.

«Що за шиза!» – пробурмотіла Маргарита, запхала в рот пасмо волосся і, жуючи його, перегорнула ще кілька сторінок. Вона читала не все написане Гансиком, ~ це був однозначно Гансиків почерк! – а просто переглядала сторінки. І розшифровувала окремі речення, наприклад:

XX НАПЕВНО ЗВАТИ ШТЕНҐЕЛЬБЕРҐЕР

Або:

В ТЕЛЕФОННІЙ КНИЗІ СІМ ШТЕНҐЕЛЬБЕРҐЕРІВ: АДОЛЬФ, ҐЕРГАРД (ДВА), ГАНС, МАРТІН, РОБЕРТ, ТЕО Або:

ЗАГУБИВ ШТЕНҐЕЛЬБЕРҐЕРА! НЕ ВСТИГ ПЕРЕСІСТИ В ІНШИЙ АВТОБУС! Або:

СЬОГОДНІ ВІДПРАВЛЕНО ПЕРШОГО ЛИСТА! Маргариті цього було досить. Вона понесла чорний зошит до своєї кімнати і поклала Гінцелеві на коліна.

– Поглянь, – сказала вона. – Це було в Гансиковій торбі! Гінцель погортав зошит.

– Він хоче написати детектив? – спитав він, а оскільки йому часто траплялося на очі «10а», додав: – Під назвою «Убивство в 10а».

– До речі, він справді часто їздить «десятим а», – сказала Маргарита. – Багато хто з мого класу його там бачив. А коли я останній раз була в тата, то знайшла на його письмовому столі купу листів із погрозами, написаних лівою рукою.

– Тобто ти думаєш… – запитав Гінцель, вагаючись.

– У мене закрадається підозра, – сказала Маргарита.

– Ні, ні, тільки не це! Невже знову! – вигукнув Гінцель.

– Що знову? – здивувалася Маргарита. – Я ж ніколи не мала щодо Гансика жодних підозр.

– Чому завжди бідні потвори мусять бути падлюками? – Гінцель закрив чорний зошит і простягнув його Маргариті. – Forget sistег*, - сказав він. – Якщо тут щось і відбувається, то це тільки в ожирілих Гансикових мізках. Усе інше було би надто абсурдним!

Маргарита запхала чорний зошит назад у портфель і вирішила, що дотримуватиметься погляду Гінцеля.

Невдовзі Гінцель попрощався. Він сказав, що мусить бігти у «Ваксельберґер» на здибанку з одним приятелем.

– Мені прийти завтра вранці? – спитав він.

– Обов'язково, – сказала Маргарита. Вона майже не сумнівалася, що Гінцель не має жодної важливої зустрічі у «Ваксель-берґері», просто не хоче бути тут, коли тато і Гансик повернуться від кравця. Вона це дуже добре розуміла.

На прощання Маргарита поцілувала Гінцелевого метелика. Хлопець торкнувся місця поцілунку і посміхнувся:

– Маргаритко, моя квітко, а конфлікти між батьками і доньками, виявляється, можуть мати несподівані наслідки! – сказав він і, посвистуючи, швидко побіг сходами вниз. Маргарита прислухалася до мелодійного свисту, який поступово стихав. Коли його вже зовсім не стало чути, вона повернулася назад до вітальні й почала заганяти Меді та Пепі до уроків.

* Забудь, сестро (англ.)

Тоді повернулися мама, тато і Гансик. Меді розповіла Ганси-кові, що Пепі лазив у його портфель.

– Він усе повитягав, – поскаржилася вона.

– Я цього ідіота заб'ю! – заверещав Гансик і кинувся до свого портфеля з моторністю, якої Маргарита ніколи би не сподівалася від свого дебелого брата. Маргарита дуже уважно спостерігала, як він панічно порпається у книжках і зошитах. Вона подумала, що його збудження абсолютно не відповідає важкості скоєного Пепі злочину.

– Не нервуйся, Гансику! Я знову все акуратно поскладала! – запевнила Маргарита з усією невинністю, на яку була здатна.

Гансик відірвав погляд від портфеля і подивився на сестру дуже дивним поглядом.

– У тому числі й чорний зошит! – додала Маргарита. Гансик підскочив, схопив портфель і, схлипуючи, заверещав:

– Я йду додому, я тут не залишуся, тут всі дурні!

Було видно, що тато був би зовсім не проти ще трішки посидіти, але Гансик не припиняв ревіти. Тож тато встав і пішов за своїм сином у коридор, пробурмотівши: «Боже, яке це все паскудство!»

– Ти це можеш спокійно сказати вголос! – прокричала йому вслід Маргаритина мама.

– А що це змінить? – прокричав у відповідь тато.

Він надягнув плащ, обгорнув шию шаликом, узяв Гансика за руку й пішов.

Маргаритина мама була дуже засмучена. Маргарита – також. Пепі, усвідомлюючи свою провину, поводився навдивовижу тихо. Коли Марі-Луїза повернулася додому, Меді їй доповіла:

– Спочатку все було дуже весело, але раптом все стало зовсім паскудно. А чому, я не знаю!

– That's lifе*, Меді, – сказала Марі-Луїза.

Розділ 6,

у якому Маргарита не може виправдати сподівань багатьох осіб, і жодна жива душа не дає їй ані розради, ні навіть просто поради

* Це – життя (англ.)

Часом бувають у школі тижні, коли вчителі вкладають у голови учням так мало нової мудрості, що той, хто пропустив у цей час заняття, може легко все надолужити. На жаль, Маргаритин грип припав не на такий тиждень. Стурбована тим, аби зберегти свій середній бал 1,6, вона переписувала страшенно багато сторінок із позичених зошитів і лаялася при цьому, як таксист у корку, бо в позичених зошитах часто можна було побачити доволі дивні речі.

Наприклад, зошит із математики Флоріана Кальба був дуже незвичайний! Поміж правильними завданнями та правильними відповідями в ньому були цілі купи неправильних чисел. З усього того, що Флоріан там абияк понашкрябував, поперекреслював