Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

Маргарита взяла склянку і слухняно випила. Рожевий сік мав хімічний смак шипучки.

– А чого це ти взагалі тут? – запитала Маргарита.

Гінцель іще ніколи не був у неї вдома. Якби голова у дівчини не була затьмарена гарячкою та грипом, то Гінцелева присутність здивувала би її ще більше.

– Бо я не можу без тебе довго, – сказав Гінцель. – Тебе не було у «Ваксельберґері» цілий тиждень. Хіба це життя! Тому я вирішив подзвонити, а твоя мама сказала, що ви всі похворіли. От я і приліз. Подумав, може, стану у пригоді!

– Гінцелю, ти дуже-дуже класний, – сказала Маргарита, взяла Гінцеля за руку і, міцно тримаючи її, заснула.

Розділ 5,

у якому цілком невинний випадок трактується як страшенно аморальна справа, а Маргарита помічає, що в Гансика і справді не все в порядку з «дахом»

Маргаритин грип виявився затятим. Уже п'ять днів вона лежала в ліжку з температурою, в неї боліла голова і ломило всі кості. Мама та Марі-Луїза теж іще не зовсім оклигали. Вони сновигали по квартирі мляві, як осінні мухи, після кожних кількох кроків виснажено падаючи назад у ліжко. Маргаритина мама сказала:

– Це, мабуть, якийсь супервірус! Якийсь азійський чи що! А Марі-Луїза додала:

– Мені здається, я ніколи не видужаю, доведеться купувати інвалідний візок!

Щоранку рівно о восьмій приходив Гінцель, готував сніданок, ішов до магазину, а повернувшись, трішки прибирав і навіть -під керівництвом мами – куховарив. І бавився з Меді та Пепі.

– Золото, цей Гінцель, просто золото! – раз у раз говорила Маргариті Марі-Луїза.

– Я навіть не знала, що неформали можуть бути такими хазяйновитими хлопцями, – визнала мама.

А Гінцель сказав Маргариті:

– Нічогенькі такі тітки, цілком нормальні!

Від Меді та Пепі Гінцель був у значно меншому захопленні. Він навіть зізнався, що відтоді, як познайомився з ними ближче, в нього виникли сумніви щодо доцільності неавторитарних методів виховання. Отож, він поводив себе з дітлахами відповідно: якщо, наприклад, він сидів біля Маргаритиного ліжка і намагався потішити хвору лагідною грою на губній гармоніці або сопілці, а тут раптом до кімнати вдиралися Меді та Пепі, звісно, не на пальчиках і не мовчки, а з тупотом і з вересками, – Гінцель страшенно гнівався: «Забирайтеся геть, макаки! – наказував він, – бо я вам зараз повідкушую всі вуха!»

Незважаючи на такі погрози, Меді та Пепі полюбили Гінцеля. Вони його майже обожнювали. Принаймні здебільшого вони робили те, чого він від них вимагав: мовчки і винувато виносилися з Маргаритиної кімнати, припиняли накидати ласо на кота й у міру своїх можливостей прибирали безлад, який зчиняли у квартирі. Крім того, вони теж конче хотіли мати такого самого метелика, як у Гінцеля, і маминим олівцем для очей малювали щось подібне одне одному на щоках.

Хвора Маргарита не дуже помічала це все. Вона багато спала. А коли прокидалася, то просто тішилася, що Гінцель завжди був поряд, приносив лимонад, підбивав подушку, витирав піт із чола і жодного разу не запитав, чи вона його любить, і жодного разу не поскаржився, що вона його не любить.

Маргарита грипувала весь тиждень. Нарешті у п'ятницю вона прокинулася без температури та головного болю. Марі-Луїза того дня вперше після хвороби відвезла Меді та Пепі до школи, а сама, зітхаючи, поплелася на роботу.

Мама вирішила, що піде на заняття аж у понеділок. Вона сказала:

– Я би могла вже сьогодні, та п'ятниця в нас – найнуднішій день. Неохота!

Мама була невдоволена своїм зовнішнім виглядом. Раз по раз вона виходила в коридор, розглядала себе у великому дзеркалі й жахалася:

– Як я виглядаю! Просто страхіття! Як у курки під хвостом! Якщо довше на це дивитися, знову захворіти можна!

– Ви просто бліда, – заспокоїв її Гінцель, який прийшов, як завжди, рівно о восьмій. – А ваш скальп вийшов із моди. Ви могли би сьогодні піти в перукарню.

– О! Це те, що треба! – вигукнула мама. – Точно! Я піду до перукаря. Негайно. Наступного тижня в мене не буде на це часу!

– Але знаєте… я думаю… ~ Гінцель завагався, ковтнув і тоді нарешті наважився. – Якщо ви, може, не таку, таку… тобто… у вас таке гарне волосся, і вам не треба носити таку фризуру, як у вчительки праці.

– А в мене що, така зачіска? – запитала мама. Гінцель кивнув.

– А яку мені треба? – спитала мама. Гінцель уважно розглянув маму.

– На потилиці лінія має бути чіткіша, бо у вас гарна форма голови, – пояснив він. – А волосся мусить бути коротеньке, на кілька міліметрів. Ви можете собі це дозволити, бо у вас такі густі кучері. Тільки ззаду, на шиї, одне пасмо має бути трохи довше, але тільки таке дуже-дуже тоненьке пасемко.

– Гінцелю, мій хлопчику! – вигукнула мама. – Я ж уже не підліток. Мені тридцять три роки.

– Хіба це вік? – здивувався Гінцель.

– Для слона, може, і не вік, – зітхнула мама. – Крім того, мій перукар такого не втне!

– На цьому спеціалізується Весдорфер, – озвалася Маргарита, яка дослухалася до розмови про зачіски, не встаючи з ліжка. – Той на Зінґер-штрасе, в котрого велика «Гонда» у вітрині!

– Я ж не можу піти до панківського перукаря! – запротестувала мама. – Як це буде виглядати?

– Расистка! – крикнула Маргарита. Вона вилізла з ліжка і побігла в коридор, аби підтримати Гінцелеву ініціативу. Мама загнала Маргариту назад до ліжка.

Урешті-решт, мама зібралась і пішла. До якого перукаря, вона не уточнила.

– Побачиш, – сказала Маргарита, вона знову поплентається до свого старого перукаря й підстрижеться під макітру, я її знаю!

– Ні, – заперечив Гінцель. – Вона піде до Весдорфера. Ти бачила її погляд? У її очах можна було прочитати: «Сьогодні я на щось зважуся!»

– Поки вона доїде до міста, в неї в очах знову буде написано: «Але це неможливо», – сказала Маргарита і заклалася на десятку, що мама повернеться не зі стильною стрижкою, а зі своєю звичайною зачіскою.

Тоді Гінцель приніс Маргариті з кіоску купу газет, і вона ознайомилася з ситуацією у світі і внутрішньою політикою, і з убивством тижня, і з жіночою сторінкою, а тим часом Гінцель вирішив прийняти ванну. За той тиждень, поки він був медбра-том у Маргарити, він купався вже тричі. Очевидно, що у принципі він нічого не мав проти води, от тільки, певно, в його кава-лерці без ванни та гарячої води процес миття був для нього надто складним.

Читаючи