Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
Маргарита подивилася на тата, і раптом її лють розтанула, як масло на гарячій бульбі. У тата був такий безпорадний погляд, що їй просто стало його шкода. «Він уже нічого це розуміє в цьому житті, – подумала Маргарита. – Він бідний, дуже-дуже бідний і нещасний».
– Тату, – сказала Маргарита, – я тебе люблю, не будь такий. Це нам обом нічого не дасть!
Тато підійшов до Маргаритиного ліжка.
– Скинь плащ, – сказала Маргарита.
Тато похитав головою і сів. Ліжко жалібно зарипіло під його вагою.
– Я так не хочу! – сказав тато. – Я так не хочу і не можу. Ти захворіла, а я мушу приходити в чужу квартиру і навіть не знаю, де твоє ліжко. А двері мені відчиняє голий покидьок. А моя жінка приходить із зачіскою, як у рок-зірки. Може, я старосвітський, але це все – не для мене. Я так не можу. – Тато посмикав себе за вуса і скрутив із їхніх кінчиків знаки питання.
– То приходь частіше, – м'яко відказала Маргарита. – Тоді будеш знати, де стоїть моє ліжко. І якщо ти кілька разів поговориш із Гінцелем, то побачиш, що він не такий, як ти собі уявляєш. Але ж ти не говориш з ним, бо тобі не хочеться міняти свою думку. А мамина нова зачіска класна. Та навіть якби це була остання лажа – тату, яка різниця? Зачіска – це ж не головне! Хіба ти не розумієш?
– Ой, не знаю, як воно все має бути далі, – сказав тато. – От і Гансик такий тяжкий, я не даю собі з ним ради, Маргарито. З ним щось коїться, і це не добре. Треба щось робити.
– Хочеш, аби він переїхав до нас? – запитала Маргарита.
– Ні, – заперечив тато. – Він не погодиться! – Тато почав махати головою, як невротичний білий ведмідь у клітці. – І я не дам забрати в мене ще і його. А крім того, він сам не захоче. Він ненавидить Марі-Луїзу і цього Пепі. І це життя, яке ви тут провадите.
– Ми не провадимо ніякого життя, – сказала Маргарита. – Ми живемо, як живеться. Інакше просто не виходить.
– Можна було би й інакше, – сказав тато. Він подивився на Маргариту і знову почав мучити свої бідні вуса. – Якщо ти, Маргарито, переїдеш до мене, і Меді також, то твоя мама теж буде змушена повернутися. Я ж її знаю. Якби ви всі троє були в мене, вона би не змогла тут залишатися. Вона би просто не витримала. Як на мене, то нехай собі ходить у цю свою кляту школу! Мені вже байдуже!
Маргарита не знала, що відповісти татові. «У нього в голові все перемакітрилося, не може ж він справді хотіти, щоби мама жила з ним із примусу і щоби я допомагала йому її шантажувати?»
– Меді я переконаю легко, – провадив далі тато. – Але якщо ти не будеш на моєму боці, все це не матиме сенсу!
«Він звар'ював, – подумала Маргарита. – Та Меді ніколи в житті не піде від мами! Хіба він цього не знає?»
Не встигла Маргарита підібрати слова, щоби м'яко, але чесно поділитися з татом своїми сумнівами, як розчахнулися двері й до кімнати вбігла Меді. Вона видряпалася татові на коліна, цвірінькаючи: «Мій татко, мій коханий татко!»
Тато кинув на Маргариту переможний погляд: «Ну, що я тобі казав? Я для неї – все!»
– Ходи, тату, – сказала Меді, – пограй зі мною і з Гінцелем у гру! – Меді притулилася до тата. – Гансик і Пепі такі дурні, вони не хочуть!
– Ми пограємо з Маргаритою, – запропонував тато. – Неси гру сюди!
– Ні, – вигукнула Меді. – 3 Маргаритою нудно! З Гінцелем веселіше, бо він завжди махлює, а я йому не даю!
Грати з Гінцелем тато відмовився.
– І чого ти такий гнилий! – незадоволено сказала Меді, зісковзнула з татових колін і вийшла з кімнати. У дверях вона обернулась і показала язика.
– Я ж не вимагаю, щоби ти приймала рішення зараз, -сказав тато. – Тільки подумай, будь ласка, бо інакше… – Далі тато не зміг доказати, бо тепер на порозі з'явився Гансик і, колупаючись у носі, прогугнявив:
– Мама сказала, що я мушу піти з нею в ательє, зняти мірку на нові штани! – Здавалося, він не дуже втішений із цього.
– Ну, то піди, синку, – кивнув тато.
– Але вона хоче йти в ательє пішки, – поскаржився Гансик.
– Це тобі теж не зашкодить, синку, – сказав тато.
– А чому ти не можеш підвезти нас машиною? – спитав Гансик. – У мене сьогодні щось із животом. А крім того, я вже йшов пішки сюди!
– Не знаю, чи твоя мама погодиться, щоби я вас підвіз, -засумнівався тато.
– Вона не має нічого проти, – сказав Гансик.
Через кілька хвилин мама, тато і Гансик пішли. Гінцель приніс Маргариті чай із медом і канапку з шинкою. Жуючи та сьорбаючи, Маргарита обговорювала з ним події останньої години.
– Ясно, що у твого старого дах від'їхав на всі сто кілометрів, – сказав Гінцель. – Але, слово честі, Маргарито: порівняно з моїм старим це – байка! Твій старий не по-справжньому паскудний, він тільки страждає через свої упередження і через те, що йому здається, що його ніхто не любить. Тому він так смикається. Він хоче, щоби його любили, більше нічого!
Маргарита кивнула й, оскільки мова вже зайшла про любов, проголосила:
– До речі, мені здається, я тебе люблю!
Гінцель узяв Маргаритину праву руку і закарбував на пальцях ніжний поцілунок. Чи мав він на меті засвідчити свою прихильність іще в якийсь спосіб, не відомо, бо в цей момент у кімнату вдерлася Меді:
– Маргарито! Гінцелю! Пепі повитягав із Гансикового портфеля всі речі! Цього ж не можна робити! А Сепі виліз на зошити і зараз напісяє
