Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

— Перед вами — новий придворний маг, — вимовив він нарешті. — Ім’я моє — чорніше нікуди. — І раптом він розреготався, неабияк здивувавши Софі з Майклом. — А що вона зробила з графом Каттеракським! — реготав Хаул. — Її ніяк не можна було підпускати до короля!

— Я ж очорнювала ваше ім’я, як могла! — обурилася Софі.

— Знаю, знаю. Це я помилився у своїх розрахунках, — погодився Хаул. — А тепер таке: як мені піти на похорон бідної пані Пентстеммон так, щоби Відьма Пустирищ про це не пронюхала? Що пропонуєш, Кальцифере?

Було зрозуміло, що смерть пані Пентстеммон засмутила Хаула і вивела його з рівноваги значно більше, аніж усе інше.

І тільки Майкла найбільше тривожила саме Відьма. Наступного ранку він зізнався Софі, що цілу ніч йому дошкуляли погані сни. Йому снилося, що Відьма Пустирищ пробирається в усі двері Мандрівного Замку одночасно.

— А де ж Хаул? — тривожно запитав він.

Ну, а Хаул пішов надзвичайно рано, залишивши, як завжди, після себе у ванній густу ароматну пару. Гітари він не взяв, а ручка над дверима виявилася повернутою вниз зеленим. Крім цього, ніхто нічого не знав, навіть Кальцифер.

— Дверей нікому не відчиняйте, — наказав Кальцифер. — Відьма знає про всі входи, крім портхавенського.

Майкл настільки перелякався, що приніс знадвору якісь дошки і навхрест забив ними двері. Потім він нарешті взявся за дослідження закляття, яке їм віддала міс Ангоріан.

Десь за півгодини дверна ручка різко повернулася вниз чорним. Двері почали здригатися від ударів. Майкл схопив за руку Софі.

— Не бійтеся, — тремтячим голосом проговорив він. — Зі мною ви в безпеці.

Якийсь час двері з дрижанням витримували могутні поштовхи. Потім усе стихло. Але не встиг Майкл із неймовірним полегшенням відпустити руку Софі, як прогримів вибух. Дошки із грюкотом попадали на підлогу. Переляканий Кальцифер забився якнайдалі вглиб вогнища, Майкл — якнайдалі в комору, а Софі, залишившись сама, насторожено застигла посеред кімнати. Двері стрімко розчинилися, і в кімнату ввірвався Хаул.

— Софі, а оце вже занадто! — прохрипів він. — Я все-таки тут живу!

Хаул змок як хлющ. Сіро-червоний костюм перетворився на чорно-коричневий. З рукавів і волосся Хаула стікала вода.

Софі подивилася на дверну ручку, як і раніше, повернуту вниз чорним. «Міс Ангоріан, — подумала вона. — І він ходив до неї в зачарованому костюмі».

— Де ви були? — запитала вона.

Хаул пчихнув.

— Стояв під дощем. Не ваша справа, — хрипко відповів він. — А для чого тут ці дошки?

— Я забив ними двері, — пояснив Майкл, який, власне, бочком вибирався з комори. — Відьма…

— Ви, мабуть, думаєте, ніби я не знаю свого ремесла! — роздратовано сказав Хаул. — Я застосував стільки заклять, які збивають зі шляху, що більшість людей просто не здатні нас знайти! Навіть Відьмі знадобилося б на це зо три дні, не менше! Кальцифере, мені треба попити чогось гарячого.

Кальцифер вибрався з-під полін, але як тільки Хаул ступив крок до вогнища, демон знову забився далеко вглиб.

— Не підходь до мене! Ти ж весь мокрий! — засичав він.

— Софі! — благально озвався Хаул.

Софі безжально склала руки на грудях.

— А з Летті ж як? — запитала вона.

— Я змок до нитки! — обурився Хаул. — Мені треба попити чогось гарячого!

— Я запитую, що з Летті Хаттер? — повторила Софі.

— А хай вам грець, — процідив Хаул крізь зуби. Він обтрусився. Бризки накреслили на підлозі довкола Хаула ідеально рівне кільце. Хаул виступив з нього, пригладивши зовсім сухе волосся, причому його костюм знову став сірим з червоним і навіть не вогким, і пішов за горщечком.

— Ах, Майкле, у цьому світі повно жорстокосердих жінок, — зауважив він. — Причому трьох я можу назвати відразу, не замислюючись.

— І одна з них міс Ангоріан? — уточнила Софі.

Хаул не відповів. Півдня він гордо вдавав, начебто взагалі не помічає Софі, й обговорював з Майклом і Кальцифером нюанси, пов’язані з переїздом.

«Хаул справді збирається вислизнути, як я й попереджала короля», — думала Софі, педантично зшиваючи блакитні зі сріблом трикутнички. — А ще його треба якомога швидше перевдягнути з цього його сіро-червоного костюма в що-небудь інше».

— Думаю, портхавенський вхід можна залишити на місці, — тим часом говорив Хаул. Він вийняв з повітря носову хусточку й оглушливо висякався — аж Кальцифер стрепенувся і боязко замерехтів. — Але сам Мандрівний Замок треба перемістити якнайдалі від усіх місць, де ми бували раніше, а кінгсберійський вхід узагалі закрити.

І саме в цю мить хтось постукав.

Софі зауважила, що Хаул підхопився на ноги і обернувся не менш знервовано, аніж Майкл. Жоден з них не підійшов до дверей. «Боягуз, — презирливо подумала Софі. — І заради чого це я вчора стільки для нього старалася?!»

— Це я, мабуть, з глузду з’їхала, — шепнула вона блакитно-срібному костюму.

— А двері з чорною позначкою? — запитав Майкл, коли стало зрозуміло, що той, хто стукав, уже пішов.

— Вони залишаються, — відповів Хаул і, втомлено клацнувши пальцями, вийняв собі з повітря ще одну носову хустинку.

«Ще б пак! — сердито подумала Софі. — Там же міс Ангоріан! Бідна Летті!»

Ближче до обіду Хаул витягував носовички із повітря вже по два чи навіть і по три. Придивившись до них, Софі побачила, що це були квадратики м’якого паперу. Чарівник чхав, голос його став ще хрипкішим. Незабаром Хаул став виймати носовички з повітря не менше ніж по півдюжини. Попіл від спалених носовичків здіймався довкола Кальцифера високими купками.

— Ну чому як тільки я навідуюся в Уельс — відразу застуда! — прохрипів Хаул і вийняв з повітря цілий стосик серветок.

Софі фиркнула.

— Ви щось сказали? — прокаркав Хаул.

— Ні, я просто подумала, що ті, котрі від усього вислизають, заслуговують на яку завгодно застуду, — кинула у відповідь Софі. — Люди, яким сам король доручив важливе завдання і які натомість ідуть під дощем залицятися до панночки, можуть звинувачувати тільки себе.

— А звідки вам знати, що саме я робив, пані Моралістко? — поцікавився Хаул. — Чи ви хочете, щоб я перед кожним виходом з дому вручав вам список усіх моїх справ?! Я шукав принца Джастіна! Я виходжу не тільки для того, щоби до когось позалицятися!

— І коли це ви його шукали? — поцікавилася Софі.

— О, вуха так і нашорошилися, а довгий ніс ще більше витягнувся! — просипів Хаул. — Я шукаю принца Джастіна відколи він зник, само собою! Мене страшенно зацікавило, чому принц Джастін пішов туди, куди він пішов, хоча всім було відомо, що Саліман подався на Пустирища. Думаю, йому продали фальшиві пошукові чари, тому що він поїхав прямісінько у Складчасту Долину і там купив у пані Ферфакс ще одні. А вони, цілком зрозуміло, привели Джастіна сюди, до Мандрівного Замку, і Майкл продав йому чергові пошукові чари, а також маскувальні чари…

Майкл вражено прикрив рота рукою.

— То значить, отой чоловік у зеленому мундирі — оце якраз і був принц Джастін?!

— Так, просто раніше я про