Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

це не згадував, оскільки король міг собі подумати, що в тебе вистачило би здогадливості також продати принцові підробку, — пояснив Хаул. — А ще мене мучила совість. Совість. Зверніть увагу на це слово, пані Нишпорко. У мене є совість. — Хаул витягнув ще один стосик носових хустинок і поверх них кинув на Софі сердитий погляд. Очі в нього почервоніли і сльозилися. Тоді він підвівся на ноги.

— Мені погано, — заявив він. — Піду приляжу. Можливо, помру.

Зсутулившись, він побрів до сходів. Уся його постать викликала жаль і співчуття.

— Поховайте мене поруч із пані Пентстеммон, — прохрипів він і пішов лягати у ліжко.

Софі люто взялася за шиття. У неї нарешті з’явилася можливість витрусити Хаула із сіро-червоного костюма, поки він не почав нищівно впливати на серце міс Ангоріан, — якщо тільки, звичайно, чарівник не вирішив сьогодні спати в одязі, а цього Софі не могла виключити.

Значить, того дня, коли Хаул вирушив до Апер-Фолдинга і познайомився там з Летті, він саме шукав принца Джастіна. «Бідна Летті!» — думала Софі, кладучи дрібненькі швидкі стібки навколо п’ятдесят сьомого блакитного трикутника. Залишалося ще десь близько сорока.

Але невдовзі зверху почувся слабкий крик Хаула:

— Допоможіть! Ну хоч хто-небудь! Я вмираю, всіма покинутий!

Софі фиркнула. Майкл покинув роботу над новим закляттям і побіг нагору. Життя раптом стало навдивовижу клопітким. Поки Софі вшивала на місце наступні десять трикутничків, Майкл устиг збігати нагору, до Хаула, з медом, з лимоном, з якоюсь особливою книжкою, з мікстурою від кашлю, з ложкою, щоби можна було випити цю мікстуру, тоді ще з краплями від нежитю, з льодяниками для горла, з полосканням — також для горла, з пером, з папером, а тоді з іще трьома книгами та настоянкою вербової кори. При цьому в двері постійно грюкали, і від цього Софі щоразу підстрибувала, а Кальцифер неспокійно спалахував. Оскільки ніхто не відчиняв, у двері іноді гримали навіть і по п’ять хвилин поспіль, обурюючись такою нечуваною зневагою — і маючи на це цілковите право.

Тим часом блакитно-срібний костюм почав неабияк тривожити Софі. Він робився все меншим і меншим, адже не можна вшити стільки трикутничків, щоби у шви не пішла хоч якась там кількість тканини.

— Майкле, — покликала вона, коли Майкл черговий раз збіг по сходах униз, оскільки Хаулові спало на гадку забажати собі на обід сандвіч з беконом. — Майкле, а чи можна зробити маленьке вбрання великим?

— Звичайно, — кивнув Майкл. — Моє нове закляття саме для цього й призначене — якщо, звичайно, мені випаде нагода з ним попрацювати. Хаул хоче сандвіч із шістьма шматками бекону. Чи не могли б ви попросити про це Кальцифера?

Софі і Кальцифер обмінялися багатозначними поглядами.

— Думаю, він зовсім не умирає, — зауважив Кальцифер.

— Схилиш голову — віддам тобі шкірки з бекону, — пообіцяла Софі, відклавши шиття. Кальцифера було легше підкупити, аніж залякати.

Вони також пообідали сандвічами з беконом; щоправда, Майклові так і не вдалося нормально поїсти, бо йому довелося знов бігти нагору. Повернувся він з повідомленням, що Хаул наказав йому піти в Маркет-Чиппінг, щоби купити там необхідні для переїзду речі.

— А як же Відьма? Хіба це безпечно? — запитала Софі.

Майкл облизав масні від бекону пальці й зник у коморі. Вийшов він звідти, накинувши на плечі один із запилюжених оксамитних плащів. Точніше, з комори вийшов кремезний рудобородий чолов’яга в оксамитовому плащі. Але він облизував пальці й говорив голосом Майкла:

— Хаул переконаний, що у такому вигляді мені ніщо не загрожує. А крім того, цей плащ не тільки видозмінює і перетворює, він ще й збиває зі шляху і заплутує усіх інших. Цікаво, чи Летті мене впізнає?

Чолов’яга повернув ручку вниз зеленим і легко зістрибнув на зарості вересу, які повільно пропливали внизу.

У Мандрівному Замку запанувала майже тиша. Кальцифер заспокоївся і мирно потріскував. Хаул же, мабуть, чудово усвідомлював, що Софі, на відміну від Майкла, туди-сюди бігати не буде. Отож нагорі також стало зовсім тихо. Софі піднялася й обережно зашкутильгала до комори. Нарешті їй вдасться піти побачитися з Летті. Напевно, Летті зараз невесело. Софі чомусь не сумнівалася в тому, що від дня, коли вона побачила їх із Хаулом у яблуневому саду, Хаул до дівчини навіть і близько не підходив. Напевно, Летті полегшає, коли Софі прийде до неї і розповість, що причиною спалаху її почуттів був усього-на-всього костюм із накладеними на нього чарами. Так чи інакше, а сказати про це Летті вона мусить обов’язково.

Однак семимильних чобіт у коморі не виявилося. Софі спершу не повірила своїм очам. Вона перешукала комору з верху до низу, зазираючи всюди, де тільки могла, але не знайшла нічого, крім звичайнісіньких відер і віників, а також другого запилюженого плаща.

— А щоб йому! — вигукнула Софі. Напевно, Хаул вирішив подбати про те, щоби Софі більше не могла всюди за ним потикатися.

Вона почала заносити все вигорнуте із закапелків добро назад у комору, і в цей момент у двері постукали. Софі, як звичайно, підстрибнула від несподіванки. Вона сподівалася, що відвідувач піде, так і не дочекавшись, що йому відчинять. Однак гість виявився надзвичайно наполегливим. Хто б це не був, він продовжував грюкати — або, може, радше з розгону кидатися на двері, тому що замість звичайного стукоту звучали розмірені глухі удари: бум, бум, бум. Минуло зо п’ять хвилин, одначе гупання не припинялося.

Софі подивилася на неспокійні зелені іскри — тільки вони і зраджували присутність Кальцифера.

— Відьма?

— Ні, — озвався Кальцифер з-під полін ледь чутним, приглушеним голосом. — Це двері замку. Хтось за нами біжить. Непогано біжить, тому що ми рухаємося доволі швидко.

— Опудало?! — запитала Софі, відчуваючи, що від самої цієї думки їй аж похололо у грудях.

— Плоть і кров, — сказав Кальцифер. Його здивоване блакитне обличчя трепетало майже попід самим комином. — Не знаю, що це, але воно понад усе прагне сюди ввійти. Мені здається, що воно для нас нешкідливе.

Оскільки розмірені глухі удари — бум, бум, бум — не припинялися, і це страшенно дратувало Софі, вона вирішила відчинити двері, щоби нарешті покласти цьому край. Та й, між іншим, їй стало цікаво, хто ж це такий упертий.

Почепити на місце другий запилюжений плащ вона так і не встигла, тому механічно накинула його на плечі й зашкутильгала до дверей. Кальцифер отетеріло витріщився на неї. Потім — уперше за увесь час їхнього знайомства — він схилив голову цілком добровільно. З-під кучерявих, зелених і палахкітливих язиків полум’я долинув тріскучий розкотистий регіт. Мимоволі замислившись над тим, на кого ж перетворив її Хаулів чарівний плащ, Софі відчинила двері.

Великий гончак відштовхнувся від схилу пагорба під скреготливою чорною кладкою Мандрівного Замку і приземлився прямісінько посеред кімнати. Плащ зісковзнув із плечей Софі, а сама вона поспішно позадкувала. Софі завжди побоювалася собак, а гончаки не з тих, на кого