Повітряний замок - Діана Вінн Джонс

У цей же час Летті й далі випитувала, хто ж перетворив Софі на кішку, а чарівник Саліман, придворний маг, занепокоєно цікавився: 

— Софі, невже це значить, що Хаул теж десь блукає у звірячій подобі? 

— Ні, ні, — замотала головою Софі — й раптом усім стало зрозуміло, що вона теж дуже тривожиться. — Поняття не маю, де зараз Хаул. Розумієте, це ж він перетворив мене на кішку. 

— Що? Рідний чоловік перетворив тебе на кішку?! — вигукнула Летті. — Це що, знову одна з цих ваших сварок? 

— Так, але це була сварка не без підстав, — пояснила Софі. — Це було тоді, коли в нас вкрали Мандрівний Замок. Ми дізналися, що це має статися, всього лише за півдня, та й то тільки завдяки тому, що Хаул саме працював над віщуванням для короля. А віщування раптом показало, що щось страшенно могутнє ось-ось викраде спочатку Мандрівний Замок, а потім і принцесу Валерію. Хаул сказав, що негайно попередить короля. До речі, він це зробив? 

— Звичайно, — підтвердив чарівник Саліман. — Із принцеси не спускають очей. Я прикликав демонів і наклав у сусідній кімнаті охоронні чари. Яке би створіння не загрожувало принцесі, крізь такий захист йому не пробитися. 

— Хвала небесам! — вигукнула Софі. — Просто гора з пліч. До речі, це див — ти знав? 

— Навіть диву не пробитися крізь ці охоронні ча‑ри, — запевнив її Саліман. — А що робив Хаул? 

— Дуже лаявся, — пояснила Софі. — По-валійськи. 

А потім відіслав Майкла й нового учня. І мене теж хотів відіслати. Але я сказала: якщо вони з Кальцифером залишаються, то і я залишаюся, і невже він не може накласти на мене таке закляття, щоби див мене просто не помітив? Ну, і між нами виникла невелика суперечка… 

Летті хихикнула: 

— І чому мене це зовсім не дивує? 

Лице Софі трохи зашарілося, але вона виклично підняла голову: 

— Ну, а Хаул все торочив і торочив, що найбезпечніше мені буде в Уельсі, в його сестри, хоча він же знає, що я її геть не зношу, а я йому втовкмачувала, що від мене буде більше користі у замку, якщо злодій не знатиме, що я тут. Ну і, так чи інакше… — тут вона закрила лице руками. — Одним словом, коли з’явився див, ми все ще сварилися. Страшенно загриміло, стало темно, усе переплуталося. Пам’ятаю, як Хаул викрикував котяче заклинання — він так поспішав, що я ні слова не розібрала, — а тоді закричав Кальциферу… 

— Кальцифер — це їхній вогненний демон, — поштиво пояснила Летті Абдуллі. 

— Закричав, щоб Кальцифер забирався геть і рятувався, тому що з дивом їм навіть удвох не впоратися, — розповідала далі Софі. — І тут замок злетів наді мною, немов покришка із сирниці. А коли я отямилася, то була вже кішкою в горах на північ від Кінгсбері. 

Летті і придворний маг здивовано переглянулися над схиленою головою Софі. 

— А чому саме в тих горах? — зачудувався чарівник Саліман. — Адже замку поблизу не було… 

— Ну, замок був у чотирьох місцях відразу, — відповіла Софі. — Думаю, мене викинуло десь посередині. Могло бути гірше. Там виявилося повно птахів і мишей. 

Чарівне личко Летті скривилося від відрази. 

— Софі! — вражено вигукнула вона. — Ти їла мишей?! 

— А чому б і ні? Кішки їх їдять, — відповіла Софі, знову з викликом піднімаючи голову. — Миші дуже смачні. А от від птахів я не в захваті. Пір’ям можна подавитися. Тільки… — вона схлипнула й знову закрила лице руками. — Тільки для мене це був невдалий час. Морган народився приблизно через тиждень після цього, і він, звичайно, кошеня… 

Від цього Летті огорнув ще більший жах, ніж коли вона уявила собі, як її сестра харчувалася мишами. 

Вона розплакалася й рвучко обійняла Софі: 

— Ой, Софі! І що ж ти робила? 

— Те, що й усі кішки, звичайно ж, — сказала Софі. — Годувала й вилизувала. Не переживай, Летті. Я його залишила з одним солдатом, другом Абдулли. Цей чоловік вб’є кожного, хто скривдить його кошеняточко. Однак, — звернулася вона до чарівника Салімана, — думаю, тепер мені треба сходити по Моргана, щоб ти і його перетворив на людину. 

Чарівник Саліман виглядав не менш зажуреним, ніж Летті. 

— Якби ж я знав це зразу! — вигукнув він. — Якщо він народився в котячій подобі під впливом того самого заклинання, то дуже імовірно, що він уже перетворився. Краще перевірмо це. 

Він підійшов до одного з круглих дзеркал на стіні 

й став робити руками кругові паси. Дзеркало, точніше всі дзеркала відразу відобразили кімнату в готелі, причому кожне під іншим кутом, немовби висіли на її стінах. Абдулла дивився то в одне, то в інше, і те, що він там побачив, стривожило його не менше, ніж ін-ших. Килим-самоліт з якоїсь причини був розстелений на підлозі. На ньому лежало пухкеньке рожеве голе дитя. Хоча воно було ще зовсім мале, Абдулла відразу помітив, що характер у нього не менш сильний, ніж у Софі. І цей свій характер воно всіляко виявляло. Руки й ноги молотили повітря, лице перекосилося від гніву, а рот здавався сердитою квадратною ямочкою. Хоча звуків із дзеркал не долинало, було зрозуміло, що кімната сповнена вереском. 

— А хто цей чоловік? — запитав чарівник Саліман. — Я його колись уже бачив. 

— Чужокрайнійський солдат, о творцю чудес, — безпорадно відповів Абдулла. 

— Він мені нагадує одного мого знайомого, — зауважив придворний маг. 

Солдат стояв біля дитини, яка кричала на все горло, і виглядав дуже переляканим і безпомічним. Імовірно, він сподівався, що джин зуміє щось зробити. Так чи інакше, в одній руці в нього була пляшка. Однак джин виривався із пляшки декількома струмками розгубленого синього диму, а на кінці кожного струмка виднілася голова із затиснутими вухами, і вигляд у всіх голів був такий же безпомічний, як і в солдата. 

— Бідне дитинча! — йойкнула Летті. 

— Краще скажи — бідний солдатик, — відгукнулася Софі. — Морган розлючений. Він же ніколи не був ніким, крім кошеняти, а кошенята вміють набагато більше, ніж маленькі діти. Він злиться, тому що не вміє ходити. Бене, а чи не міг би ти… 

Решту слів Софі заглушив тріск — ніби хтось розірвав величезне шовкове полотнище. Кімната здригнулася. Чарівник Саліман щось крикнув і кинувся до дверей — а там йому довелося поспішно відскочити вбік. Ціла юрба небачених створінь з вереском і завиванням вискочила зі стіни біля дверей і зникла в протилежній стіні. Вони промчали так швидко, що роздивитися їх не вдалося, але жодне з них не було схоже на людину. В Абдулли перед очима промайнула розмита картинка: безліч пазуристих лап, щось текуче й безноге, створіння з одним шаленим оком і створіння з безліччю очей, зібраних ґронками. Він бачив зубасті голови, довгі язики, вогненні хвости. Одне створіння, яке рухалося найшвидше, було просто грудкою болота. 

Потім усі вони зникли. Двері різко відчинилися, й до 

кімнати вбіг настраханий учень. 

— Пане, пане! Чари зруйновані! Ми не змогли втримати… 

Чарівник Саліман схопив хлопця за руку й затягнув його назад до сусідньої кімнати, гукаючи через плече: 

— Повернуся, коли зможу! Принцеса в небезпеці! 

Абдулла подивився в дзеркало, щоб дізнатися, як там солдат з дитиною, але тепер дзеркала не показували нічого, крім стривожених облич — його власного, Софі й Летті, які теж заглядали в них. 

— Зараза! — вилаялася Софі. — Летті, ти можеш змусити