Повітряний замок - Діана Вінн Джонс
Як наслідок, до загального сум’яття додався ще й поспіх. Хаул нашвидкуруч спорудив (в основному з пергаменту) образ Королівського Гарольда, і відправив його за допомогою чарів у Занзіб, просто в палац до султана, щоби запропонувати перенести його на весілля його власної дочки. Образ повернувся через півгодини, добряче пошарпаний, і сповістив, що якби раптом Абдуллі спало на гадку поткнутися в Занзіб, султан уже приготував для нього п’ятдесятифутову палю.
Тоді Софі й Хаул подалися до короля. Король заснував дві нові посади — Надзвичайних Послів у Королівстві Інгарії — і того ж вечора віддав ці посади Абдуллі й Квітці-в-Ночі.
Весілля принца й посла ввійшли в історію, оскільки дружками наречених, себто принцеси Беатриси і Квітки-в-Ночі, були по чотирнадцять принцес, а вів їх під вінець сам король. Дружбою Абдулли був Джамал. Вручаючи Абдуллі обручку, він шепнув, що ангели відлетіли ще вранці і віднесли Хазруелеве життя із собою.
— І це дуже добре, — додав Джамал. — Тепер мій бідолашний собака перестане чухатися!
Чи не єдиними поважними особами, котрі так і не вшанували це весілля своєю присутністю, були чарівник Саліман та його дружина. Причому це тільки опосередковано стосувалося королівської немилості. Очевидно, Летті так жорстко поговорила з королем, коли той зібрався заарештувати чарівника Салімана, що їй випало народити раніше від належного строку. Ну а чарівник Саліман боявся залишити її саму. І саме в день весілля у Летті народилася донечка — цілком здорова.
— Чудово! — сказала Софі. — Я так і знала, що мені судилося стати тітонькою!
Першим завданням двох новопризначених послів виявилося вирядити всіх викрадених принцес додому. Декотрі з них, як‑от крихітна принцеса Цапфанська, жили так далеко, що в Інгарії про їхні країни майже нічого не знали. Посли отримали завдання укласти з цими країнами торговельні угоди, а також повідзначати всі дивні місця, які трапляться їм по дорозі, задля подальших досліджень. Хаул мав розмову з королем. Тепер — ні з того ні з сього — вся Інгарія заговорила про необхідність створити карту світу. Відтак почали набирати і навчати дослідницькі загони.
За тими всіма подорожами, клопотами з принцесами і переговорами з королями Абдуллі якось постійно бракувало часу, щоби нарешті розповісти Квітці-в-Ночі правду про себе. Йому весь час здавалося, що завтра випаде набагато краща нагода, ніж зараз. Врешті-решт, перед самим прибуттям у далекий Цапфан, він раптом зрозумів, що більше відкладати не можна.
Він набрав повні груди повітря. І відчув, що страшенно зблід.
— Насправді я ніякий не принц, — насилу витиснув він.
Ось. Усе сказано.
Квітка-в-Ночі підняла очі з-над карти, яку вона малювала. У тьмяному світлі лампи її лице здавалося навіть гарнішим, ніж звичайно.
— Е, та це я знаю, — відповіла вона.
— Що? — прошептав Абдулла.
— Розумієш, у повітряному замку в мене, звичайно, було досить багато часу, щоби подумати про тебе, — сказала вона. — Дуже скоро я зрозуміла, що всі твої розповіді — чиста вигадка, бо вони були надто вже схожі на мої мрії, тільки навпаки. Я ж бо завжди уявляла собі, начебто я — звичайна дівчина, а мій батько торгує килимами на Базарі. Я весь час уявляла, як би я вела його справи…
— Ти чудо! — вигукнув Абдулла.
— І ти також, — відповіла Квітка-в-Ночі, знову схиляючись над картою.
Вони повернулися в Інгарію належного дня, з додатковим в’ючним конем, навантаженим коробками ласощів, що їх принцеси обіцяли Валерії. Там були шоколадки, зацукровані апельсини, кокосове морозиво, горішки в меду, але найдивовижнішими виявилися цукерки — гостинець від крихітної принцеси: тонесенькі шари карамелі, завтовшки як папір, що їх крихітна принцеса називала «Літніми листочками». Вони були складені в таку гарну коробку, що коли Валерія підросла, то стала зберігати там свої коштовності. Як не дивно, але відтепер Валерія майже зовсім не плакала. Король не розумів, чому це сталося, але Валерія пояснила Софі, що коли тридцятеро принцес водночас наказують тобі плакати, то це начисто позбавляє таке заняття будь-якого сенсу.
Софі й Хаул далі жили в Мандрівному Замку, і хоча треба визнати, що не без сварок і суперечок, усе ж, як вони стверджували, це відповідало їхнім уявленням про щастя. Одним із фасадів Мандрівного Замку був розкішний особняк у долині Чіппінг. Коли Абдулла й Квітка-в-Ночі повернулися зі своєї подорожі, король і їм подарував землю у долині Чіппінг, разом із дозволом побудувати там палац. Однак будиночок Абдулла і Квітка-в-Ночі вибудували зовсім скромний: там навіть дах був солом’яний! Але сад навколо будиночка незабаром перетворився на одне з найгарніших в Інгарії місць. Кажуть, що садити його Абдуллі допомагав щонайменше один із придворних магів, бо звідки ж іще — навіть у посла — міг узятися гай дзвіночкових дерев, які цвітуть цілий рік?
