Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

Коли за п'ять хвилин до першої вони зібралися на «Аталанті», троє були дуже смутні, а четвертий, Куцик, радісно посвистував.

— Ну? — звернувся він до сумного Андрійка.

— Це лікарі! Всі вони лікарі!

— От і чудово! Попросимо, щоб тебе оглянули. Може, перестанеш лякати нас по ночах. А ти?

— Це, справді, табір, у якому проводять свої відпустки лікарі і аптекарі, — підтвердив Здісь. — Вони мають вдосконалювати свою спеціальність і одночасно займатися різними видами спорту.

— Тут є й студентки, — заявив у свою чергу Войтек. — У суботу навіть мають влаштувати великий тамтам, тобто таїтянський бал.

— Чудово. А що вони хочуть від нас? Знаєте?

Вони здвигнули плечима.

— Справді, — зітхнув Здісь.

— От не щастить! — вигукнув Войтек. — Ці студентки зовсім непогані.

— Тікаймо, хлопці, тікаймо! — шепнув Андрійко.

— Тюхтії ви! — буркнув Куцик. — Чому похнюпилися? Думаєте, що не справимось? Ще як справимось! Андрію, ти підеш перший!

— Ти здурів?

— Чому? Вони хотять навчатися парусному спорту, будь ласка, дай їм теоретичну підготовку. Цю твою румбу, чи як там, ну знаєш? Скільки їх? Тридцять дві? Ось одна година. Потім з векторами, це такі малюнки. Хай кожний по черзі намалює. Ну, хвилина на кожного. Їх сімдесят, ось друга година! А третя — на ці різні гафи, штаги, шляги.

— Але ж це лікарі. Як же я…

Дрібниця, ходімо! Бачиш, вони вже чекають!

Таким чином, Андрійко став інструктором парусного спорту. Підштовхуючи його вперед, хлопці зійшли на берег. Лікарі і аптекарі стояли недалеко, біля кущів ліщини. Побачивши хлопців, один з них голосно крикнув: «У два ряди бігом, шикуйсь!» Потім пролунали ще команди, і, коли хлопці підійшли, сімдесят дорослих людей стояли струнко, дивлячись праворуч, прямо Андрійкові в очі.

Андрійко зупинився, червоний, розгублений, не знаючи, що робити з своїми очима. Куцик, проте, не розгубився, прийняв рапорт, а потім заявив, що тепер вони починають курс парусного спорту.

— Спочатку ви, товариші, повинні, звичайно, пройти теоретичну підготовку. Проведе її товариш Андрій Ваверко. Вільно!

Слухачі одразу ж сіли прямо на землю, пильно дивлячись на Андрійка. Куцик ущипнув товариша і грізно глянув на нього. Іншого виходу не було.

— Прошу, товариші, — почав Андрійко голосом, тоншим, ніж звичайно. — Великі географічні відкриття стали можливими лише після винайдення компаса. І тому ми теж…

Він урвав: ідучи на місце страти, він підготував тільки одне речення з компасом. Тиша була абсолютною. Еі задніх рядах хтось промурмотів заохочуюче: «Правильно!»

Андрійко відчув себе впевненіше.

— Ми теж… — вів він далі, — з компасу… Компас ділиться на румби…

— І самби[13], — вигукнув хтось у задніх рядах, але зразу був засуджений рештою.

— Цих румбів тридцять два!

Тепер Андрійкові стало легше. Найгірше було з вступом. Дійшовши до румбів, він трохи заспокоївся: п'ять хвилин займе тільки перелічення їх.

— Треба їх вивчити напам'ять. Це не важко. Досить тільки запам'ятати, що кожен другий румб має слово «тен», що по-голландськи означає «на»…

— Дивіться! — з захопленням у голосі і погляді зітхнула перша скраю наяда. І Андрійко повірив у її захоплення.

Отак він тягнув ці румби, з завмиранням серця відчуваючи, що в нього, мабуть, є якийсь нахил до викладацької діяльності, бо він оволодів цією юрбою.

— Норд, Норд тен Ост, Норд-Норд-Ост, Норд-Ост тен Норд…

А люди справді слухали, притихлі. Джміль з'явився з-за купки ромашок і низько пролетів над головами, але ніхто й оком не моргнув. Над озером кричали чайки. Андрійко старанно розтягував свої румби: від Норду перейшов на Ост, покотився на Зюйд, знову вліз на Вест.

Коли він скінчив, стихійно вибухнули оплески, такі теплі, що хлопець не витримав і вклонився, мов малюк, що продекламував вірш на якомусь урочистому вечорі. Хвилювання зникло безслідно. Він знав, що говорити, або, вірніше, зовсім не думав про це, певний, що в потрібний момент потрібне слово саме знайдеться.

— Треба вивчити це напам'ять, — повторив Андрійко. — Цього вимагають на іспитах. То, може, хто спробує… Добровольці є?

Мовчання.

— Це так важко! — з великим переляком сказала наймолодша наяда.

— Прошу! — заохочував Андрійко. — Не бійтесь, на випадок чого я допоможу.

— Ну, хіба що так! — зітхнув хтось.

Інший почухав голову і витягнув два пальці.

— Прошу! — вигукнув дружелюбно Андрійко.

— Я хочу запропонувати громадянину інструктору новий метод відповіді. Колективний.

— Прошу! — повторив Андрійко, не зовсім розуміючи, в чому справа.

— Ану, люди! — вигукнув той. — Раз, два, три!

Сімдесят жіночих і чоловічих голосів крикнули:

— Норд!

Раніше ніж Андрійко щось второпав, пролунало:

— Норд тен Ост! — Потім: — Норд-Норд-Ост!

Андрійко стояв і після кожного безпомилкового вигуку його щоки червоніли, а погляд блукав по землі, біля власних гумових черевиків. Хлопець не знав: тікати йому чи провалитися крізь землю? Останнє було б кращим, якби це можна було здійснити.

Вони скінчили, а Куцик наче випадково нахилився до Андрійка і шепнув:

— Ну, шляпа, переходь на вектори! А тепер дякуй!

— Дякую! — слухняно вклонився Андрійко.

— Нема за що! — крикнув хтось позаду.

— Громадянин інструктор так доступно все це виклав! — вибачливо пояснив той, що диригував відповідями.

— А тепер перейдемо до пояснення, з чого складається рух парусного човна.

— Вектори? — спитала симпатична наяда з помітним переляком.

Андрійко кивнув головою, засмучений, що й з цим нічого не вийде. І він не помилився.

— Люди! — вигукнув знову той самий тип, і