Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

«Люди» оточили хлопців, жартували і щосили кричали.

— Наяди! — гукнув сивий.

Тоді з-за найбільшого намету вискочили чотири молоді дівчини в елегантних чорних купальниках. Вони несли великі вінки з лісових дзвіночків, смолок і якихось жовтих квітів.

Андрійкові здавалося, що це сон. Це не Нова Зеландія, це найсправжнісіньке Таїті! Дівчата ставали навшпиньки, щоб надіти Куцикові і Здісю на голову квітчасті гірлянди.

— А цей такий маленький! — пискнула четверта наяда, невисока, з дуже червоним ротом і симпатичним круглим обличчям. — Ось тобі — найкращий!

Вона наділа Андрійкові на голову красивий вінок і з розгону поцілувала в щоку.

Це також викликало серед присутніх вибух ентузіазму. Андрійко почервонів і примружив очі.

Тим часом сивий чоловік підняв руку, і галас стих.

— Любі! — звернувся він до натовпу. — Нашим дорогим гостям треба трохи спочити.

Люди почали розходитись.

— Прошу! — сказав сивий, відхиляючи крило намету. — Зігмунт! — гукнув він. — Ти теж іди сюди. Прошу!

Хлопці зайшли. В наметі на одіялі стояли тарілочки з закусками, сардинки, салати, домашня шинка, суха ковбаса, круті яйця, холодні котлети.

— Фу! — мимоволі промовив Куцик і проковтнув слину.

— Що ви кажете? — нахилився до нього сивий чоловік.

— Ні, ні, нічого.

— Ну, то сідайте! Вибачте за скромний сніданок. Ви самі винні. Запізнилися на три дні, тому ми були змушені з'їсти паштети й ікру.

Не можна сказати, що цей банкет затягнувся.

Незабаром, трохи освоївшись, хлопці показали, на що вони здатні. Навіть Андрійко спорожнив банку сардинок за три хвилини і сорок дві секунди, серйозно наближаючись, таким чином, до світового рекорду Іхароша[12] в бігу на 1500 метрів.

Зігмунт, якого теж запросили до компанії, був маленький, зовсім лисий чоловічок в окулярах. Раз у раз він намагався щось сказати, але сивий негайно перебивав, нагадуючи, що за їдою про діла не говорять. Андрійко, старанно вимазуючи хлібом рештки олії в банці, спочатку не звертав на це уваги, але згодом, коли він трохи надолужив тижневе недоїдання, чергова спроба Зігмунта почати розмову сповнила хлопця жахом. Він зрозумів, що весь цей ентузіазм, ця гостинність, ці вінки і ласощі дісталися їм помилково, що за ними криється якась справа. Яка? Чим можуть віддячити цим дорослим людям четверо школярів, які вперше мандрують на яхті по озерах, малодосвідчені, без копійки грошей?

Сивий немовби підслухав ці сумніви, бо нахилився до Куцика.

— Перш ніж перейти до діла, може ми домовимось про… Може, у вас фінансові труднощі?

Куцик не вмів виплутатися з цієї дилеми, але вираз його обличчя був настільки красномовний, що сивий чоловік більше не питав його.

— Зігмунт! — сказав він. — Виплати громадянам, що належить.

— Скільки?

Андрійко подивився на Здіся. Той навіть ущипнув його. Андрійко підскочив на місці. Ні, це був не сон.

— Може, за весь місяць? Як ви вважаєте? — звернувся він до хлопців.

Андрійко і Здісь замахали руками. До Куцика нарешті повернувся голос.

— Ні, ні, дякуємо. Справді…

— Ну, то поки що завдаток. По сто злотих кожному!

— Пробачте, за що? — наважився запитати Куцик.

— Ха, ха, ха! За що? Ось тобі й на! — сивий поплескав його по плечу. — Саме за те, для чого ви сюди приїхали.

Хлопці намагалися якось виплутатись, але не вийшло. Сивий і слухати не хотів. А категорично відмовлятися було просто незручно, навіть неввічливо.

Зігмунт видав хлопцям гроші, і кожен розписався про одержання їх. Стурбований Андрійко намагався в квитанції прочитати, в чому справа. Але там було тільки написано: «За роботу згідно з домовленістю».

— Ну, добре! — сказав сивий, коли Зігмунт позбирав свої папірці. — А тепер перейдемо до діла.

У хлопців стиснулися серця. Загадкова історія, нарешті, повинна була з'ясуватися. Андрійко мимоволі відкрив рот.

— Треба сказати, — вів далі сивий, — що я вже хотів телеграфувати у Варшаву. Бо й справді, про все домовилися, визначили дату, а вас і не чути. А тут сімдесят дорослих людей, сповнених ентузіазму. Спочатку я думав, що вистачить поточно-декоративних робіт. Та, на жаль, ці люди виявилися дуже моторними, за півдня вичистили і вирівняли всю територію, навіть склали символічну картинку, яку ви бачили на березі. А через два дні ще з більшим нетерпінням почали вишукувати інше захоплююче заняття. Саме цим і пояснюється той шалений прийом, який вони вам влаштували. Розумієте?

Хлопці нічого не розуміли, але енергійно закивали головами.

— Я радію, що, нарешті, Юзек розв'язав це питання. Радію також, що він вибрав саме вас. Ви молоді, але в цій роботі молодість не перешкоджає. Обговоримо умови: тридцять злотих за годину вас влаштовує?

Хлопці переглянулися, все ще нічого не розуміючи. Сивий же вбачав у цьому ваганні щось зовсім інше і якнайшвидше сказав:

— Звичайно, табірне утримання!

Дальше зволікати не можна було, і тому Куцик вигукнув:

— Так, так, добре!

— Ну, значить, усе гаразд! — підсумував сивий. — Тепер відпочиньте з півгодини, а о першій — за роботу!

Він підвівся і майже виштовхнув хлопців з намету.

Вони стояли під сонячним промінням, серйозно дивлячись один на одного. Безвихідне становище!

За півгодини треба приступити до роботи, а яка це робота — ніхто з них не знає. А найгірше те, що кожне запитання може їх викрити як аферистів.

— Тікаймо! — прошепотів побілілими губами Андрійко.

— Аякже! — Куцик сплюнув. — З грішми в кишені…

— Ну, то залишимо ці гроші. Підкинемо в конверті.

— Авжеж, а сардинки, що ти з'їв? Хороший! Нас тут прийняли, як царевичів, вінки, овації, сніданок, а ти — тікати! Вони ж чогось чекають від нас. Ми їм потрібні…

— Для чого?