Іван Сірко, славетний кошовий - Марія Морозенко

Плинули хвилі часу. Промайнуло триста тридцять років з дня смерті Івана Сірка. Суботнього дня біля річки сиділо двоє — дідусь з онуком. Переповідав старий малому таку бувальщину: «Ось, сину, місце, де сталася така оказія. Якось берегом річки, що густо поросла очеретом, проїжджав на своєму знатному сивогривому коні Іван Сірко Великий Характерник. Аж тут трапився йому на очі чортяка, який до того вже знахабнів, триклятий, що посеред білого дня сидів біля самої води і вдавав, ніби не помічає козака. Сірко, недовго думаючи, відірвав од свого куртасика срібного ґудзика і зарядив ним пістоля, бо ж тільки срібною кулею можна поцілити нечистого. Пролунав постріл, і чортяку як вітром здуло, аж ратицями мликнув і впав у хвилю. Відтоді річку стали називати Чортомлик. Отут ось, синку, Іван Сірко й поставив нову Запорозьку Січ. А ген там, обіч древнього земляного кургану, щороку в день літнього сонцестояння з’являється тінь кошового. Отаман Сірко приходить вісником до людей, щоб захистити і вберегти людський рід од незгод та ворохоби. Ось тільки бачать його люди вибрані, ті, хто має чисті душі та палкі серця. Та віднедавна стрічають його дедалі рідше. Ото і вважай, сину, скільки людей доброчесних на світі лишилося. Одиниці… Така історія, хлопче»…

* * *

Розповіді про Івана Сірка народжуються й нині. Бо ж тільки правдиво розповідаючи про славні подвиги в ім’я рідної неньки-України, можна гідно пошанувати пам’ять славетного козака, Великого Характерника.