Маленька мітла - Мері Стюарт

— Я думаю, ти маєш рацію, — кивнула Мері. — Вона мене слухалася тільки через летить вночі.

— А це що таке?

— Теж, я думаю, рід заклинань, — вона хутко розповіла йому про квітку.

— Це, звичайно, так, — погодився Пітер. — Але мені здається, що вона допомагає нам тому, що ми добрі до неї. Просто вона хоче звільнитись від заклинання, належати тільки самій собі і гратися, коли захочеться. Чи не так, мала?

Мері, відчувши, як маленька мітла, тремтить і підстрибує у відповідь, зрозуміла, що Пітер каже правду. У всякому разі, вони повинні якось звільнитись від мадам Мамблхук, і їх єдиний шанс — скористатися Великим заклинання. Але у них має бути час, щоб правильно його вимовити, інакше на них впадуть страшні нещастя…

Вона відкрила рот, щоб розповісти про це Пітеру, але той схопив її за руку, і Мері зрозуміла, що туман розсіюється. Навколо них була ще непроглядна темрява, але час від часу темрява злегка рідшала, ніби в ній виникали і відбивалися випадкові спалахи світла, схожі на брижі на воді.

Наступав день. Слабкий відблиск торкнувся туману, злегка пофарбувавши його. Ще трохи, і Велике Заклинання втратить силу.

Тут вони вискочили з-під прикриття туману на вузьку мілину, де виблискувала галька і шепотіли щось невиразне слабкі хвилі. Вдалині за лугом, зарослим маргаритками, з'явилася бліда смужка світанку.

Остаточно минувши туман, вони почули голос мадам Мамблхук десь вище і позаду.

— Стоп! — крикнула Мері. Маленька мітелка зупинилася і опустилася на землю. Діти зісковзнули з неї і спробували зрозуміти, куди вони потрапили.

Мадам була позаду них, просто над озером туману. Вона, мабуть, патрулювала туди-сюди, чекаючи. Так само, як тоді, коли вони з Доктором кружляли над лісом, чекаючи, що діти залишать свій сховок. Небо за нею зблідло, зірки зникали, замість них розливалася блискуча рожева смуга. Але магічні сили навколо Мадам ще світилися згубним зеленим світлом, і іскри полетіли від її мітли, коли вона різко стала спускатися з висоти, прицілившись прямо на маленьку компанію, що стояла на землі.

— Я вас зловила! — волала вона. — Тепер я вас зловила! Моя книга! Моя книга! — І вона направила мітлу в піке.

Коти зашипіли, навіть Пітер скрикнув. Мері витягла книгу з кишені і потягнулася за ліхтариком. Але в ньому не було потреби. Книга в її руках відкрилася на сторінці з Великим заклинанням, і червоні літери були видні абсолютно ясно. Стоячи прямо, не зрушуючи ні на крок, в тьмяному світлі займається зорі, з відьмою, що мчить прямо на них, як падаюча зірка, Мері, голосно і чітко, почала читати співуче Велике Заклинання.

Відьма почула його. Вони побачили, що вона намагається змусити мітлу летіти ще швидше, щоб дістатися до землі раніше, ніж заклинання дійде до кінця. Вони побачили, що відьма дивиться через плече на північну зорю, яка позбавить заклинання сили. Але все було марно. Мадам Мамблхук летіла над туманом, а зірки ще не зникли, коли Мері переможно закінчила читати заклинання.

— … хороводі днів, — проголосила Мері останні слова, і ось тоді, відразу відбулося кілька подій.

Летюча мітла втратила керування і раптово, наче падаючий камінь, звалилася в туман. Пролунав крик, голосний сплеск, потім тиша. Чутно було тільки шипіння, схоже на те при якому охолоджується метал. Потім, раптово, на гальковий берег з хлюпотом викотилася велика хвиля. Маленька мітла поруч з дітьми підстрибнула, брикнувши, струсила з себе купу маленьких березових гілочок і зникла. Зійшло сонце, сліпуче золотаве, червоне, надзвичайно яскраве.

Двоє дітей і два коти спостерігали, як розросталось навколо золотаве світло.

Вони стояли на великій галявині, де паслися корови, що абсолютно не звернули уваги на всі ці події. Перед ними була вузька смужка покритого галькою берега, а за ним не озеро туману, а річка. Туман зник. Річка була неначе знайома Мері.

— Ось він, міст, — раптово сказав Пітер. — Ось мій велосипед. Мені здається, я знаю ці місця.

Тут всього п'ять кілометрів до будинку. Можеш сісти ззаду на велосипед?

Мері не заперечувала.

Парадний вхід до Червоної Садиби був як і раніше відімкнутий, і після того, як діти попрощались. — Побачимося завтра, — пообіцяв Пітер — Мері з Тібом тихесенько увійшла в будинок. Вона замкнула за собою двері і навшпиньки попрямувала до своєї кімнати. Прадідів годинник показував п'яту ранку, він привітали її дзвоном і знову тихенько зацокав.

Коли Мері піднялася в кімнату, вона помітила дещо нове. З склянки для чищення зубів зникла летюча-вночі. А коли вона зняла пальто і запхала руку в кишеню, то намацала тільки ліхтарик. Книга «ВЕЛИКІ ЗАКЛИНАННЯ» теж зникла.

Згорнувшись клубочком на ковдрі, лежав і муркотів, дуже задоволений і страшенно сонний, звичайнісінький кіт, котрий, як вона знала, ніколи більше не спробує знову стати Відьминим Котом.

— Я отримала листа від твоїх батьків, — повідомила тим же вранці тітонька Шарлота.

Вона зійшла вниз несподівано рано, коли Мері ще снідала. Спершу Мері стривожилася і подумала, що тітонька щось дізналася про нічну пригоду. Але тітонька Шарлота була, як завжди, мирно налаштована і абсолютно задоволена отриманими новинами.

— Вони повертаються додому на початку жовтня, і я хочу сказати, що вони говорять про те,