Сто років тому вперед - Кір Буличів

І ніби у відповідь на її слова до корабля підійшло ще кілька чорних істот. Один із них притягнув щось схоже на бластер, але з довгим дулом.

Вузький білий промінь вихопився з бластера й торкнувся люка.

— Пропалять, — забідкалась Аліса. — Напевно пропалять.

— Ми будемо битися, — спаленів Юдзо.

— А яка користь? — запитала Аліса. — Якщо вони Посейдона здолали, то ти недовго протримаєшся.

— А що робити? Краще загинути з честю.

— Логіка не для мене, — мовила Аліса. — Я ще школи не закінчила. Надівай шолом.

Поки Юдзо, поглядаючи в ілюмінатор, за яким чорні істоти наполегливо свердлили обшивку «Арбата», надівав шолом, Аліса відкинула куток килима в кают-компанії. Там, вона знала, був невеликий люк, який вів у технічний відсік «Арбата». Якось при ній Посейдон лазив туди, щоб перевірити системи опалення.

Юдзо проліз у люк першим, потім туди ж опустилась Аліса, закривши за собою люк так, щоб, коли вона його закриє, куток килима опустився на старе місце. Вона не бачила, вдалося їй це чи ні, люк закрився. Було так тихо, що чути було, як часто дихає Юдзо.

Аліса ввімкнула на хвильку шоломовий ліхтар.

Відсік, у якому вони ховалися, був низьким і тісним, хоч дуже довгим. Уздовж нього тяглися дакти повітроводів, труби опріснювачів, опалювальні шланги. Аліса поманила Юдзо за собою, і вони відповзли чимдалі від люка.

— Тепер тихо, — прошепотіла Аліса, — мовчи, хоч би що сталося.

Чекати довелося недовго.

Хвилин із п’ять.

Спочатку вони відчули рух повітря. Це означало, що чорні істоти, яких Аліса для себе називала бандитами, все-таки відкрили люк «Арбата». Повітря відразу вилетіло з корабля, як вилітає повітряна булька, якщо швидко опустити під воду глечик. Правда, з відсіку, де сховалися Аліса з Юдзо, повітря вилетіло не так швидко — хоч він і не був герметичним, але щілини й канали, якими він сполучався з основними приміщеннями корабля, були невеликі й повітрю знадобилося кілька секунд, щоб вибратися з відсіку. Скафандри дітей умить пристосувалися до зміни тиску, проте Аліса звично відчула перехід у вакуум, подібний до того, як буває, коли виходиш із корабля у відкритий космос.

Потім пролунали кроки.

Та Аліса почула їх не вухами — звуки не поширюються у вакуумі. В космосі завжди панує тиша. Але вібрацію підлоги під важкими кроками бандитів вони відчули.

І якщо прикласти руку в рукавичці до стелі відсіку, то можна вгадати кожен крок тих, хто нагорі.

Бандити досить довго ходили по кораблю. Потім корабель почав здригатися сильніше, ривками, й Аліса не відразу збагнула, що бандити вчинили грабунок. Вони відламують, виривають, відкручують прилади й речі і забирають із собою.

Далі зненацька з’явилась над головою, там, де був люк, тонка кругла смужка світла. Отже, хтось відгорнув килим. Аліса завмерла, чекаючи, що зараз бандит відкриє люк.

Та цього не сталося. Замість цього невдовзі настала тиша. Корабель спорожнів.

— Що робити? — спитала Аліса.

— А що? — не зрозумів Юдзо.

— Я думаю, що вони пішли, бо забрали з корабля різні речі. Але найпевніше вони повернуться. І тоді неодмінно залізуть у цей відсік. Боюся, що нам тут не відсидітися.

— Тоді давай виліземо, — сказав Юдзо. — Мені тут обридло.

— У нас мало часу, — відповіла Аліса й поповзла до люка. — Адже вони можуть працювати в кілька змін. Одні йдуть, інші приходять, ми не знаємо, скільки їх тут.

Сказавши так, Аліса відкрила люк і, огледівшись, швидко вибралась назовні. Слідом за нею виліз Юдзо.

На кораблі нікого не було. Але за ті хвилини, поки бандити безчинствували на ньому, корабля було не впізнати. Зникли прилади, посуд, навіть меблі, простирадла й одяг, пульт керування став скелетом пульта. Навіть килим забрали.

Аліса кинулась до ілюмінатора. Прожектор тепер не горів, та їй вдалося побачити невиразні тіні бандитів. Вони віддалялися до стіни кратера. Йшли ланцюжком, тягнучи здобич. Два останніх бандити несли згорнутий трубкою килим із кают-компанії.

— Ходімо, — запропонувала Аліса.

— Куди? На «Сакуру»? — спитав Юдзо.

Хоч Поліна і сказала, що на «Сакурі» нічого нема, він хотів туди потрапити: а раптом Поліна не помітила чогось важливого, якогось послання, призначеного тільки для очей Юдзо.

— Ні, — мовила Аліса. — Я гадаю — найкраще нам піти за бандитами. Треба побачити, як вони заходять усередину астероїда.

— А якщо вони нас помітять?

— Коли боїшся, йди на «Сакуру» і сиди там, чекай.

— Я нічого не боюсь, — образився Юдзо.

І першим пішов до люка.

Люк був зірваний і валявся на камінні поряд із кораблем.

Вони вийшли з корабля і швидко пішли слідом за бандитами.

Поліна не помітила, як відчиняються двері всередину астероїда. Хоч і намагалася це зробити. Винуваті в цьому були безликі істоти, що тягли її до стіни кратера, заважаючи один одному, метушачись, штовхаючись. Вони нагадували Поліні мурах, які тягнуть до мурашника спійманого жука. Начебто нетямущі, але поволі жук усе-таки посувається до мурашника.

Відкрився перший люк, істоти зупинилися, чекаючи, напевно, коли врівноважиться тиск. Потім відкрився другий люк. Поліна зрозуміла, що всередині астероїда є повітря.

Вона опинилася в темному коридорі, і її знову потягли вперед.

Кроків через сто попереду зазоріло тьмяне світло. Під стелею коридора мигтіла слабенька лампа. При світлі її було видно, що коридор висвердлено в породі, причому зроблено це не дуже акуратно, й стіни були не облицьовані. Вздовж