Сто років тому вперед - Кір Буличів
— Алісо, поглянь! — пролунав гучний голос Юдзо.
Аліса обернулась до ілюмінатора, який дивився на учбовий катер.
Вона побачила, як Посейдон підходить до корабля, несучи скафандр Юдзо.
Але хлопчика схвилювало не це.
— Що сталося? — запитала Аліса.
— Поверни прожектор правіше! — попрохав Юдзо. — Ще правіше. Бачиш?
Промінь прожектора вихоплював із темряви остови кораблів, кам’яні брили, понівечені шматки металу… І раптом Аліса помітила рух. Від стіни кратера до корабля поспішали якісь постаті. Незрозумілі істоти були в чорному, і тому важко було розібрати, що вони собою являють.
Цієї миті відчинилися двері перехідника, і зі скафандром у руці з’явився Посейдон.
— Бережися, Посейдоне! — покликала його Аліса.
Той відразу збагнув, у чім річ, кинув скафандр хлопчикові, а сам метнувся до пульта, щоб увімкнути збільшення на екрані.
— Поліно, — сказав він, вдивляючись у рухливі постаті, — ми бачимо людей. Вони наближаються до «Сакури» і до нас.
— Дуже добре, — відповіла Поліна, — я виходжу їм назустріч. Отже, тут працює якась невідома нам лабораторія,
— Обережніше, Поліно! — втрутилася в розмову Аліса. — Хоч Посейдон не вірить, я все одно думаю, що тут космічні пірати. Невже може бути лабораторія, яка розбиває і грабує кораблі?
— Увага, — промовив Посейдон. — Це не люди.
— А хто? — спитала Поліна.
— Це прихідці. Можливо, тобі залишитися в «Сакурі»?
Та було видно, що Поліні не пощастить зникнути. Темні істоти поділилися на дві групи. Одна з них поспішала до «Арбата», друга кинулася до «Сакури».
— Вони йдуть до тебе, — попередив Посейдон. — Гадаю, вони стежили за нами і знають, що ти на борту «Сакури». Я йду до тебе на допомогу.
— Залишайся на кораблі, — сказала Поліна.
— Не можу. Ти в небезпеці. «Арбат» можна зачинити, й діти протримаються в ньому до мого повернення. Ти беззахисна.
І, не витрачаючи більше слів, Посейдон рушив до перехідної камери.
— Я теж виходжу, — почула Аліса голос Поліни. — А то я почуваю себе в цій коробці, як щур у пастці.
— Посейдон пішов до тебе, — мовила Аліса.
Вона дивилася, як Посейдон сягнистими кроками поспішає по відкритому простору. Потім вони побачили й Поліну. Поліна вийшла з «Сакури» саме в той момент, коли до «Сакури» підбігли перші з чорних постатей.
— Хто ви? — встигла запитати Поліна.
І враз чорні постаті накинулись на Поліну, наче зграя вовків на оленя, й повалили її на каміння.
— Посейдоне… — Й цієї миті зв’язку не стало.
Певно, чорні істоти зірвали з шолома антену.
Посейдон мчав до Поліни величезними стрибками.
Але добігти до неї не зміг.
Кілька чорних постатей зустріли його, і він ударився об них, зім’яв найближчих суперників, та не витримав ваги решти.
— Увага, Алісо! — долинув до рубки його голос. — Із корабля не виходити. Я тимчасово припиняю опір, щоб проникнути в астероїд слідом за Поліною. Чекайте мене…
На цьому урвався і зв’язок із Посейдоном.
У рубці панувала тиша.
Аліса та Юдзо залишилися самісінькі.
7Аліса помітила, що Юдзо поспішає, натягує скафандр. Вона подумала, що і їй не завадить одягтися. Може, доведеться вийти з корабля. Вона побігла до шафи, аби зняти останній скафандр.
— Стеж, щоб вони не підійшли, казатимеш мені, де вони, — крикнула вона Юдзо.
Добігши до шафи, вона зупинилася. Ні, спершу треба зачинити корабель. Аліса піднялася навшпиньки, щоб увімкнути екстрений замок. На будь-якому кораблі є ця система електронного блокування — коли її ввімкнено, люк не відімкнути ніяким ключем. Тільки розрізавши обшивку корабля, можна в нього проникнути.
— Вони йдуть сюди, — сказав Юдзо.
— Всі?
— Ні. Майже всі потягли до стіни Поліну й Посейдона. А троє йдуть сюди.
— Ех, шкода в нас нема бластера, — зітхнула Аліса.
— Так, — згодився Юдзо. — Зараз би ми їх розстріляли.
— А раптом… — Аліса задумалась, тримаючи в руках скафандр. У неї буйна уява, і вона вміє придумувати неймовірні пояснення подіям. — А раптом цей астероїд некерований? А чорні істоти — тутешні рятувальники. Тільки вони не з нашої системи і не знають мови. От вони й витягають із кораблів усіх, хто зазнає аварії, щоб сховати їх усередині астероїда.
— Я не вірю! — мовив Юдзо. — Рятувальники не кидаються на людей, як звірі.
Аліса натягла скафандр, наділа шолом, та поки що не стала опускати забрало. Це можна зробити в одну секунду.
— Вони підійшли до корабля, — повідомив Юдзо.
— Подивимося, що вони робитимуть, — відповіла Аліса.
Чекати довелося недовго. Пролунав удар у люк. Потім ще один, сильніший за перший.
— Діти мої козенята, — сказала Аліса, — це я прийшла, молочка принесла.
— Що ти говориш? — здивувався Юдзо.
— Це дитяча казка, ти її не знаєш. Один вовк переодягся козою і прийшов у дім до кози, щоб з’їсти її дітей.
— Я знаю таку казку, — відповів Юдзо.
— Тільки нас не ошукаєш, — мовила Аліса.
Наступний удар був сильніший.
— Чим вони стукають? — подумав уголос Юдзо. — Що в них, кулаки залізні?
Удари сипалися один за одним, одноманітно й монотонно.
— Якщо вони не зовсім