Сто років тому вперед - Кір Буличів

— Неправда твоя! — відповів із камбуза Посейдон. — Один пояс астероїдів може похвалитися безліччю жертв. За останні місяці це, напевно, вже шостий випадок. Я саме перед вильотом проглядав зведення рятувальної служби. Безвісти пропали вантажні кораблі «Робінзон» та «24-біс», невідомо, куди подівся корабель «Гучний сміх». Досі невідома доля двох туристських кораблів. І як знайдеш корабель, якщо він розбився на такому ось астероїді.

Посейдон отак міркуючи, повернувся в рубку і, перед тим як увімкнути передавач і повідомити про хлопчика на Марс, подивився на центральний екран.

На екрані красувалася сплющена чорна куля. Астероїд не відбивав світла й здавався чорним провалом у зоряному небі.

Посейдон простяг руку до передавача й завмер.

— Поліно, — сказав він. — Ти нічого не відчуваєш?

— Дуже дивно, — відгукнулась Поліна. — Мені здається, що збільшилася сила тяжіння.

— Поглянь на прилади. Ми міняємо курс.

— Але я не давала такого наказу комп’ютеру, — відповіла Поліна.

Вона швидко пройшла до пульта керування і ввімкнула запит комп’ютеру. Чорний астероїд, матовий, непроникний, поволі збільшувався на екранах. У ньому було щось зловісне.

Поліна й Посейдон прочитали показання комп’ютера.

— Дивно, — сказала Поліна.

— Я з таким феноменом іще не мав справи, — відповів Посейдон.

— Що сталося? — запитала Аліса.

— Поле тяжіння цього астероїда у багато разів більше за розрахункове, — пояснила Поліна.

— Він як магніт? — допитувалась Аліса.

— Можна сказати й так, — згодився Посейдон.

— Ура! — крикнула Аліса. — Виходить ми зробили відкриття.

— Не знаю, як щодо відкриття. — Посейдон усівся в крісло пілота. — Але доведеться тікати від цього відкриття, аби не розбити об нього носа. Прошу пасажирів пристебнутися.

— Так, діти, — підтвердила Поліна. — І, будь ласка, не гайте часу.

Аліса натиснула на кнопку в задній стіні рубки, і з стіни вивалилися, розкладаючись, два крісла. Вона всілася в одне й сказала Юдзо:

— Мерщій же!

Вони пристебнулися амортизаційними поясами.

— До прискорення готові? — запитав Посейдон.

— Я готова, — сказала Поліна.

— Ми готові, — сказала Аліса.

— Є прискорення, — сказав Посейдон.

У рубці було дуже тихо. Ледь чутно дзижчали прилади. Посейдон збільшив потужність двигунів, і «Арбат» почав боротися з силою, яка притягувала його до чорного астероїда.

У перші хвилини Аліса відчула, як її втискує в крісло, — корабель почав вириватися з павутини. Та це тривало недовго. Аліса почула похмурий голос Посейдона:

— Комп’ютер каже, що нашої потужності не вистачить.

— Чому? — спитала Поліна.

— Сила тяжіння збільшується. Але цього бути не може, — відповів Посейдон.

— Чому? — здивувалась Аліса.

— Тому що цього не може бути ніколи.

Вражені такою категоричною заявою робота, люди замовкли.

— Що робити? — запитав після паузи Посейдон.

— Ти що пропонуєш?

— Ми з комп’ютером, — мовив Посейдон, — вважаємо, що цей феномен краще вивчати на місці. Для цього найліпше опуститися на астероїд і з’ясувати, в чім річ.

— Тобто здатися якомусь нещасному шматкові каменю? — спитала Аліса.

— Здатися каменю неможливо. Але щоб тебе не ображати — ви ж такі горді, — я пропоную з доброї волі опуститися на астероїд і його швиденько дослідити.

— Знайти там генератор гравітації, — сказала Аліса, — і вимкнути його?

— От бачиш, які ми кмітливі! — погодився з Алісою робот.

— А якщо підемо на межі двигунів? — запитала Поліна.

— Тільки марно витратимо пальне, — відповів Посейдон. — До того ж, я не дозволю збільшувати навантаження. Моя перша й найважливіша функція — охороняти людей. На борту є дві юні істоти, яким такі перевантаження шкідливі. І якщо ти, капітане, накажеш мені вести далі боротьбу з астероїдом, я скажу тобі: пробач, Поліно, я проти.

Астероїд займав тепер уже екран. Корабель зносило до плями посеред астероїда, яка навіть на тлі чорноти здавалася провалом.

— Там якась заглибина, — сказав Юдзо. — Напевно, яма.

— Велика яма, — додав Посейдон. Поліна обрала рішення.

— Слухайте мене уважно, — мовила вона. — Я зменшую навантаження на двигуни, і ми будемо спускатися на астероїд. Усім увімкнути амортизацію крісел за аварійним розкладом. Нас притягуватиме, і ми падатимемо на астероїд дедалі швидше. Перед самісінькою його поверхнею я ввімкну двигуни на повну потужність, щоб нам не розбитися. Будьте до цього готові й не пищати.

— Єсть не пищати, капітане, — відповіла Аліса й перед тим, як увімкнути аварійну амортизацію свого крісла, ввімкнула її на кріслі хлопчика.

Обидва крісла випустили із спинок пругкі широкі захвати і ніби ввібрали в себе своїх пасажирів. Ніжно, але рішуче, наче вони мали живі людські руки.

Підлога немовби попливла з-під ніг — це Поліна, теж закутана в крісло, ввімкнула двигуни, залишивши тільки допоміжні гальмівні мотори.

Чорна стіна астероїда перетворила екран у непроникно темну пляму. В центрі плями щось мигтіло. Та Аліса не встигла розгледіти, що це, бо корабель ураз просто здригнувся, піднатужився, намагаючись подолати тяжіння, яке хотіло розтрощити його об чорне каміння. Він повис за кілька десятків метрів над поверхнею астероїда і потім, здаючись на милість астероїда, опустився на кам’яне дно западини.

І хоч Поліна зробила все можливе, удар був таким сильним, що «Арбат» підскочив на амортизаторах, ударився знову, нахилився і завмер…

Світло погасло.

Настала тиша.

— Усі