Тирамісу з полуницями - Іоанна Ягелло

* * *

Наталія сиділа у ванній, щоб зігрітися. Вона весь час мерзла. Що ж, невдовзі почнеться зима. Дівчина відчувала її всім тілом. Зазвичай увечері набирала у ванну гарячої води й сиділа там годину або й дві, доливаючи окропу, коли вода холонула. Наталія не розуміла, чому так мерзне. Мамі сказала, що, здається, застудилася, хоч не мала ані нежитю, ані горло не боліло. Вони вже помирилися. Наталія вирішила подбати про те, аби мама бачила, як вона їсть. Тоді так не хвилюватиметься. Найсмішніше, що за її прикладом мама теж почала стежити за своїм харчуванням. Доведеться почати бігати, бо якщо з'ясується, що вона все вигадала, то не слід чекати нічого хорошого...

На якомусь із форумів, присвячених дієтам, Наталія прочитала, що коли хтось дуже сильно схудне, то може весь час мерзнути. Але ж її це не стосувалося, вона не схудла занадто. Крім того, вона досі була товстою — цей жир мав би її гріти. Торкнула пальцем живота. Гидота. Чому людина мусить складатися з м'яса й жиру? Невже не можна бути збудованим з якогось іншого матеріалу? Жир, м'ясо й волосся. Воно вкривало її скрізь. Учора голила ноги, а нині вони вже вкрилися чорною щетиною. Депіляції бікіні теж вистачало ненадовго. У деяких місцях з'являлося почервоніння й шкіра свербіла. За кілька днів це зникне, але тоді знову доведеться користуватися кремом для депіляції... І так без кінця.

Їй хотілося б мати тіло, як у ляльки. Міцне, струнке тіло, позбавлене волосся. Тіло, яке не гладшає, не обростає жиром, не пітніє, не страждає від місячних. Тіло, яке не відрізняється так жахливо від того, що зветься душею. Бо Наталія відчувала, що до її душі, ніжної й ефемерної, це тіло, волохата гора м'яса, просто не пасує.

* * *

Лінка потягнулася наче кіт. Вона лежала зовсім гола на Адріановому ліжку й дивилася у вікно. Його батько знову був на чергуванні. Як добре, що існують ці лікарські чергування! Повернулася на бік. Адріан зник у ванній, а вона чекала на нього. Хіба буває щось приємніше для жінки, ніж таке очікування? Вони щойно кохалися. Тепер дівчина почувалася спокійною й розслабленою. Краєм ока добачила власне відображення в дзеркалі, яке висіло в передпокої. Тіло. Лінка завжди думала, що найважливіше — це душа. Бо саме цим людина відрізняється від тварин — умінням абстрагуватися від тілесності. Бо навіть кохання — це, передусім, те, що відбувається всередині нас. Та віднедавна вона змінила свій погляд. Те, що тепер вони з Адріаном могли бути разом саме так, змінило не лише їхні стосунки, а й передусім її саму. Тепер вона дивилася на себе по-іншому.

Худорляві руки, закинуті над головою, невеликі груди... Колись вона була ними невдоволена, груди видавалися їй замалими та ще й, на додачу, несиметричними. Тепер Лінка вважала, що вони цілком нормальні. Принаймні Адріан їх любив. Провела долонею по животі й стегнах. Шкіра була рожевою та гладенькою. Від кохання тіло оживало, ставало ще прекраснішим. Раніше Лінка приховувала тіло. Тепер вона позбулася почуття сорому.

Потягнулася як кішка й усміхнулася до власних думок. Почула, як відчинилися двері ванної. Чекала. Цікаво, що скаже Адріан, побачивши, як вона безсоромно простяглася на ліжку.

Адріан увійшов до кімнати, заслонивши тілом світло, і на мить зробилося темно, неначе хтось щільно затягнув штори. І лише Лінку освітлювала маленька нічна лампа, яку вони увімкнули раніше. Адріанові аж подих перехопило. Він дивився на неї як художник.

Усі барви в цій картині бездоганно доповнювали одна одну: золотавий колір стегон і живота, темніша западина пупка, засмага плечей і каштановий відтінок волосся, яке при світлі лампи здавалося рудуватим, немов там заплуталася сама осінь, немов усі заходи сонця оселилися там назавжди.

— Я хочу тебе такою намалювати, — прошепотів Адріан.

У відповідь вона усміхнулася, і хлопець зрозумів, що саме цієї усмішки йому й бракувало. Що якби малювати акт, він намалював би Лінку усміхненою. Щасливу, радісну. І вже за мить жадібно пригортав її, ніби прагнучи захопити всю її красу, юність, її кохання. Усю її.

* * *

Марцін збирався на вечірку. Йому й хотілося туди піти, і разом з тим щось муляло. Останнього разу він почувався у Войтека мов риба у воді, та вочевидь цим завдячував джойнтам. А тепер йому було ніяково, що він узяв у нього цю гітару, адже вони досі практично не спілкувалися. Тепер почувався Войтековим боржником. Ех, невже завжди так буде? Він так і здаватиметься собі нікчемнішим, гіршим. Те саме було і з Наталією.

Подумав, чи вони знову куритимуть. Після кількох затяжок йому справді було краще. Ліпше вже це, ніж алкоголь, після якого Марцінові завжди робилося недобре. Зрештою, він спробував його лише кілька разів. Може, через те, що в нього вдома алкоголю майже не вживали, а батьки щодо цього — як, зрештою, багато щодо чого — були дуже суворими.

Натиснув на кнопку домофону, піднявся сходами. Упізнав оголошення про збір одягу для малозабезпечених: у його будинку висіло таке саме.

Відчинила Майка й помітно зраділа, побачивши хлопця.

— Привітик, — сказала вона. — Залазь.

Його невпевненість, куритимуть вони чи ні, розвіялася миттю, щойно Марцін уловив характерний запах. Спершу зрадів, та потім подумав, що Войтек не пригощатиме його травкою вічно. Наступного разу він теж має щось принести. Щоб товариш не подумав, наче той ласий на халяву. Якщо Войтек його пригостить... Ні, коли пригостить... Адже вони друзі.

* * *

Наталія прокинулася й визирнула у вікно. Побачене на вулиці не налаштувало її оптимістично. Чорні, голі гілки дерева, які досягали майже до її кімнати. У світлі ліхтаря вирувало щось, схоже на сніг із дощем. Листопадова каша.

«А може, це лише сон», — подумала Наталія й перевернулася на другий бік, заховавши обличчя в подушці й намагаючись знову заснути. Якби ж то їй наснилося щось приємне. Проте останнім часом їй постійно снилася школа. Можна було здуріти: після таких сновидінь вона почувалася втомленою, але доводилося швидко вставати й знову йти до ненависного класу, де вона щойно була уві сні...

Іноді вона мріяла про повернення до колишньої школи. Там не доводилося особливо напружуватися, щоб бути кращою. А тут усе виглядало по-іншому.

— Припини думати про школу! — дорікнула вона сама собі. — Поспи ще, відпочинь. Завтра важкий день...

На неї чекали дві контрольні: з хімії та фізики. Звісно, одну контрольну перенесли й